1І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них!»
2доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем.
3У той день, коли затремтять ті, що охороняють дім, і зігнуться мужі сильні; і перестануть молоти ті, що мелють, тому що їх мало залишилося; і затьмаряться ті, що дивляться у вікно;
4і будуть зачинятися двері на вулицю; коли замовкне звук жорна, і буде вставати людина за криком півня і замовкнуть дочки співу;
5і висоти будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль, і обважніє коник, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; —
6доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем.
7І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його.
8Суєта суєт, сказав Екклезіаст, усе — суєта!
9Крім того, що Екклезіаст був мудрий, він учив ще народ знання. Він усе випробовував, досліджував, і склав багато притч.
10Намагався Екклезіаст знаходити витончені висловлювання, і слова істини написані ним правильно.
11Слова мудрих — як голки і як вбиті цвяхи, і укладачі їх — від єдиного пастиря.
12А що понад усе це, сину мій, того бережися: складати багато книг — кінця не буде, і багато читати — втомлює тіло.
13Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини;
14бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле.