1Слухай, небо, я буду говорити; і слухай, земле, слова вуст моїх.
2Поллється як дощ вчення моє, як роса мова моя, як дрібний дощ на зелень, як злива на траву.
3Ім’я Господа прославляю; віддайте славу Богу нашому.
4Він твердиня; досконалі діла Його, і всі путі Його праведні; Бог вірний, і немає неправди [у Ньому]; Він праведний і істинний;
5але вони розбестилися перед Ним, вони не діти Його за своїми пороками, рід непокірливий і розбещений.
6Чи цим відплачуєте ви Господу, народе безглуздий і нерозумний? чи не Він Отець твій, Який привласнив тебе, створив тебе і влаштував тебе?
7Згадай дні давні, подумай про роки попередніх родів; запитай батька твого, і він розповість тобі, старців твоїх, і вони скажуть тобі.
8Коли Всевишній давав наділи народам і розселяв синів людських, тоді поставив межі народів за числом синів Ізраїлевих;
9бо частина Господа — народ Його, Яків спадкоємний наділ Його.
10Він знайшов його в пустелі, у степу сумному і дикому, оберігав його, дивився за ним, оберігав його, як зіницю ока Свого;
11як орел прикликає гніздо своє, носиться над пташенятами своїми, простягає крила свої, бере їх і носить на крилах своїх,
12так Господь один водив його, і не було з Ним чужого бога.
13Він підніс його на висоту землі і годував плодами полів, і поїв його медом з каменю і єлеєм з твердої скелі,
14маслом коров’ячим і молоком овечим, і жиром агнців і баранів васанських і козлів, і повною пшеницею, і ти пив вино, кров виноградних ягід.
15І [їв Яків, і] розповнішав Ізраїль, і став упертим; розповнішав, потовстішав і розжирів; і залишив він Бога, Який створив його, і знехтував твердиню спасіння свого.
16Богами чужими вони роздратували Його і мерзотами [своїми] розгнівали Його:
17приносили жертви бісам, а не Богу, богам, яких вони не знали, новим, які прийшли від сусідів і про яких не помишляли батьки ваші.
18А Заступника, Який породив тебе, ти забув, і не пам’ятав Бога, Який створив тебе.
19Господь побачив [і обурився], і в обуренні зневажив синів Своїх і дочок Своїх,
20і сказав: сховаю лице Моє від них [і] побачу, який буде кінець їх; бо вони рід розбещений; діти, у яких немає вірности;
21вони роздратували Мене тим, що не є богом, марнотами своїми засмутили Мене: і Я роздратую їх тим, що не є народом, народом безглуздим засмучу їх;
22бо вогонь запалав у гніві Моєму, палить до пекла глибинного, і поглинає землю і плоди її, і спалює основи гір;
23зберу на них біди і випущу на них стріли Мої:
24будуть виснажені голодом, знищені гарячкою і лютою заразою; і пошлю на них зуби звірів і отруту плазунів, що на землі;
25ззовні буде губити їх меч, а в домах жах — і юнака, і дівчину, і немовля, і вкритого сивиною старця.
26Я сказав би: розсію їх і зітру з середовища людей пам’ять про них;
27але відклав це заради озлоблення ворогів, щоб вороги його не загордилися і не сказали: наша рука висока, і не Господь зробив усе це.
28Тому що вони народ, який утратив розум, і немає в них сенсу.
29О, якби вони розсудили, подумали про це, зрозуміли, що з ними буде!
30Як би міг один переслідувати тисячу і двоє проганяти десять тисяч, якби Заступник їх не зрадив їх, і Господь не віддав їх!
31Бо заступник їх не такий, як наш Заступник; самі вороги наші судді в тім.
32Бо виноград їх від виноградної лози содомської і з полів гоморрських; ягоди їх ягоди отруйні, грона їх гіркі;
33вино їх отрута драконів і згубна отрута аспидів.
34Чи не приховано це в Мене? чи не запечатано в сховищах Моїх?
35У Мене помста і нагорода, коли похитне нога їх; бо близько день загибелі їх, скоро настане приготоване для них.
36Але Господь буде судити народ Свій і над рабами Своїми змилосердиться, коли Він побачить, що рука їх ослабла, і не стало ні ув’язнених, ні тих, що залишилися зовні.
37Тоді скаже [Господь]: де боги їх, твердиня, на яку вони надіялися,
38які їли жир жертв їх [і] пили вино узливань їх? нехай вони повстануть і допоможуть вам, нехай будуть для вас покровом!
39Бачите нині, [бачите,] що це Я, Я — і немає Бога, крім Мене: Я умертвляю й оживляю, Я уражаю і Я зціляю, і ніхто не визволить від руки Моєї.
40Я піднімаю до небес руку Мою і [клянуся правицею Моєю і] говорю: живу Я повік!
41Коли загострю блискучий меч Мій, і рука Моя прийме суд, то відомщу ворогам Моїм і ненависникам Моїм воздам;
42напою стріли Мої кров’ю, і меч Мій насититься плоттю, кров’ю убитих і полонених, головами начальників ворога.
43[Веселіться, небеса, разом з Ним, і поклоніться Йому, всі ангели Божі.] Веселіться, язичники, з народом Його [і хай зміцняться всі сини Божі]! бо Він відомстить за кров рабів Своїх, і відплатить помстою ворогам Своїм, [і ненависникам Своїм воздасть,] і очистить [Господь] землю Свою і народ Свій!
44[І написав Мойсей пісню цю в той день, і навчив її синів Ізраїлевих.] І прийшов Мойсей [до народу] й оголосив усі слова пісні цієї гучно народу, він і Ісус, син Навина.
45Коли Мойсей оголосив усі слова ці всьому Ізраїлю,
46тоді сказав їм: покладіть на серце ваше всі слова, які я оголосив вам сьогодні, і заповідайте їх дітям своїм, щоб вони намагалися виконувати всі слова закону цього;
47бо це не пусте для вас, але це життя ваше, і через це ви довгий час пробудете на тій землі, в яку ви йдете через Йордан, щоб оволодіти нею.
48І говорив Господь Мойсеєві в той же самий день і сказав:
49зійди на цю гору Аварим, на гору Нево, що в землі Моавитській, навпроти Єрихона, і подивися на землю Ханаанську, яку Я даю у володіння синам Ізраїлевим;
50і помри на горі, на яку ти зійдеш, і прилучись до народу твого, як помер Аарон, брат твій, на горі Ор, і прилучився до народу свого,
51за те, що ви згрішили проти Мене серед синів Ізраїлевих при водах Мериви в Кадесі, у пустелі Син, за те, що не явили святости Моєї серед синів Ізраїлевих;
52перед собою ти побачиш землю, а не ввійдеш туди, у землю, яку Я даю синам Ізраїлевим.