2 Samuel 14— 2004

¹І помітив Іоав, син Саруї, що серце царя навернулося до Авессалома.

²І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одяг­ни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим;

³і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати.

⁴І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на зем­лю, і поклонилася і сказала: допомо­жи, царю, [допоможи]!

⁵І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер;

⁶і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його.

⁷І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі.

⁸І сказав цар жінці: йди спокійно додому, я дам наказ про тебе.

⁹Але жінка фекоїтянка сказала цареві: на мені, господарю мій ца­рю, нехай буде провина і на домі батька мого, цар же і престіл його невинний.

¹⁰І сказав цар: того, хто буде проти тебе, приведи до мене, і він більше не торкнеться тебе.

¹¹Во­на сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю.

¹²І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю.

¹³Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнан­ця свого.

¹⁴Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого.

¹⁵І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї;

¹⁶цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого.

¹⁷І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що гос­подар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Гос­подь Бог твій буде з тобою.

¹⁸І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю.

¹⁹І сказав цар: чи не рука Іоа­ва у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, гос­подарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова;

²⁰щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі.

²¹І сказав цар Іоаву:­ ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома.

²²То­ді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твої­ми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого.

²³І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим.

²⁴І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.

²⁵Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку.

²⁶Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською.

²⁷І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию].

²⁸І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не ба­чив.

²⁹І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти.

³⁰І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава­ поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І ви­палили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.]

³¹І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем?

³²І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене.

³³І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.