2 Samuel 13— 2004

¹І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і по­любив її Амнон, син Давида.

²Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею.

³Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою.

⁴І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.

⁵І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.

⁶І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.

⁷І послав Давид­ до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йо­му страву.

⁸І пішла вона в дім брата­ свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготу­вала на очах його і спекла коржі,

⁹і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,

¹⁰і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові­ своєму, у внутрішню кімнату.

¹¹І ко­ли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.

¹²Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.

¹³І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.

¹⁴Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею.

¹⁵Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.

¹⁶І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене — це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її.

¹⁷І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею.

¹⁸На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.

¹⁹І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різ­нобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала.

²⁰І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.

²¹І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його].

²²Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.

²³Через два роки було стриження­ овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських.

²⁴І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.

²⁵Але цар сказав Авессалому:­ ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захо­тів іти, і благословив його.

²⁶І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою?

²⁷Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].

²⁸Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки роз­веселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.

²⁹І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли.

³⁰Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.

³¹І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на зем­лі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.

³²Але Іона­дав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома­ був цей задум з того дня, як Амнон зне­честив сестру його;

³³отже, нехай гос­подар мій, цар, не тривожиться дум­кою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.

³⁴І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Орон­ській на схилі гори.]

³⁵Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.

³⁶І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плака­ли. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем.

³⁷Авессалом же утік і пішов до Фал­мая, си­на Емиуда, царя Гессурського­ [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Да­вид за сином своїм в усі дні.

³⁸Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки.

³⁹І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішив­ся після смерти Амнона.