2 Kings 7— 2004

¹І сказав Єлисей: вислухайте слово Господнє: так говорить Гос­подь: завтра в цей час міра борошна кращого буде по сиклю і дві міри ячменю по сиклю біля воріт Самарії.

²І відповів сановник, на руку якого цар спирався, чоловіку Божому, і сказав: якби Господь і відкрив вікна на небі, і тоді чи може це бути? І сказав той: ось побачиш очима тво­їми, але їсти цього не будеш.

³Чотири чоловіка прокажених знаходилися біля входу у ворота і говорили вони один одному: навіщо нам сидіти тут, очікуючи смерти?

⁴Якщо зважитися нам піти в місто, то в місті голод, і ми там помремо; якщо ж сидіти тут, то також помремо. Піде­мо­ краще в стан сирійський. Якщо залишать нас у живих, будемо жити, а якщо умертвлять, помремо.

⁵І вста­ли в сутінках, щоб іти в стан сирійський. І прийшли до краю стану сирійського, і ось, немає там жодної людини.

⁶Господь зробив те, що стану сирійському почувся стукіт коліс­ниць та іржання коней, шум війська­ великого. І сказали вони один одному: очевидно, найняв проти нас цар Ізраїльський царів хеттейських і єги­петських, щоб піти на нас.

⁷І встали і побігли в сутінках, і залишили намети свої, і коней своїх, і ослів своїх, весь стан, як він був, і побігли, рятуючи себе.

⁸І прийшли ті прокажені до краю стану, і ввійшли в один намет, і їли і пили, і взяли звідти срібло, і золото, і одяг, і пішли і сховали. Пішли ще в інший намет, і там узяли, і пішли і сховали.­

⁹І сказали один одному: не так ми робимо. День цей — день радісної звістки, якщо ми будемо баритися і будемо чекати ранкового світ­ла, то впаде на нас провина. Ходімо ж і повідомимо дім царський.

¹⁰І прийшли, і покликали воротарів міських, і розповіли їм, говорячи: ми хо­дили в стан сирійський, і ось, немає там ні людини, ні голосу людського,­ а тільки коні прив’язані, і осли прив’язані, і намети, як бути їм.

¹¹І по­кликали воротарів, і вони переда­ли звістку в самий палац царський.

¹²І встав цар уночі, і сказав слугам своїм: скажу вам, що роблять з нами сиріяни. Вони знають, що ми терпимо голод, і вийшли зі стану, щоб сховатися в полі, думаючи так: «ко­ли вони вийдуть з міста, ми захопимо їх живими і ввійдемо в місто».

¹³І відповів один зі службовців при ньому, і сказав: нехай візьмуть п’ять з останніх коней, що залишилися в місті, [з усього ополчення ізраїльтян тільки і залишилося в ньому, з усього ополчення ізраїльтян, що за­гинуло], і пошлемо, і подивимося.

¹⁴І взяли дві пари коней, запряжених у колісниці. І послав цар услід сирійському війську, сказавши: підіть, подивіться.

¹⁵І їхали за ним до Йордану, і ось уся дорога встелена одягом і речами, які покидали сиріяни при поспішній утечі своїй. І повернулися послані, і донесли цареві.

¹⁶І вийшов народ, і розграбував стан сирійський, і була міра борошна­ кращого по сиклю, і дві міри ячменю по сиклю, за словом Господнім.

¹⁷І цар поставив того сановника, на руку якого спирався, біля воріт; і розтоптав його народ у воротах, і він помер, як сказав чоловік Божий, який говорив, коли приходив до нього цар.

¹⁸Коли говорив чоловік Божий царю так: «дві міри ячменю по сиклю, і міра борошна кращого по сиклю будуть завтра в цей час біля воріт Самарії»,

¹⁹тоді відповів цей сановник чоловіку Божому і сказав: «якби Господь і відкрив вікна на небі, і тоді чи може це бути?» А він сказав: «побачиш твоїми очима, але їсти цього не будеш».

²⁰Так і збулося з ним; і затоптав його народ у воротах, і він помер.