1Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страхові Божому.
2Дайте нам місце. Ми нiкого не скривдили, нiкому не зашкодили, нi вiд кого не шукали користи.
3Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом i вмерти, i жити.
4Я дуже надiюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утiхи, маю радiсть велику, при всiй скорботi нашiй.
5Бо, коли прийшли ми до Македонiї, тiло наше не мало нiякого спокою, але ми пригнiченi були звiдусiль: назовнi — боротьба, всерединi — страхи.
6Але Бог, Який утiшає смиренних, утiшив нас прибуттям Тита,
7i не тiльки прибуттям його, але й утiхою, якою вiн утiшався за вас, розповiдаючи нам про вашу стараннiсть, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадiв ще бiльше.
8Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч i каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.
9Тепер я радiю не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що нiскiльки не зазнали вiд нас шкоди.
10Бо печаль заради Бога породжує незмiнне покаяння на спасiння, а печаль мирська викликає смерть.
11Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядiть, яку спричинило у вас стараннiсть, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревнiсть, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цiй справi.
12Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ i не заради ображеного, але щоб вам вiдкрилося пiклування наше про вас перед Богом.
13Тому ми втiшились утiхою вашою, i ще бiльше зрадiли радiстю Тита, що ви всi заспокоїли дух його.
14Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю iстину, так i перед Титом похвала наша виявилася правдивою.
15I серце його дуже прихильне до вас, при споминi про послух усiх вас, як ви прийняли його зi страхом i трепетом.
16Отже, радiю, що в усьому можу покластися на вас.