1Отже, я вирiшив сам у собi не приходити до вас знову у смутку.
2Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною?
3Те саме я i писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку вiд тих, за яких менi належало радiти, бо за всiх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.
4Вiд великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пiзнали мою надмірну любов до вас.
5Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — i всiх вас.
6Для такого досить цього покарання вiд багатьох,
7тож вам краще вже простити його i втiшити, щоб його не поглинула надмiрна печаль.
8I тому прошу вас: виявiть до нього любов.
9Бо я для того i писав, щоб дiзнатися на досвiдi, чи в усьому ви слухнянi.
10А кого ви в чому прощаєте, того i я; бо i я, коли простив кого в чому, простив для вас вiд лиця Христового,
11щоб не заподiяв шкоди нам сатана, бо нам вiдомi його намiри.
12Прийшовши до Троади благовiстити про Христа, хоч Господь i вiдчинив менi дверi,
13я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись iз ними, я пiшов до Македонiї.
14Але дяка Боговi, Який завжди дає нам торжествувати у Христi i пахощi пiзнання про Себе розповсюджує через нас у всякому мiсцi.
15Бо ми Христовi пахощi Боговi в тих, що спасаються‚ i в тих‚ що гинуть.
16Для одних запах смертоносний на смерть, а для iнших запах животворчий на життя. I хто здатний до цього?
17Бо ми не спотворюємо слова Божого, як багато хто, але проповiдуємо щиро, як вiд Бога, перед Богом, у Христi.