1 Samuel 14— 2004

¹Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це.

²Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу

³і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов.

⁴Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного бо­ку і гостра скеля з другого: ім’я од­нієї Боцец, а ім’я другій Сене;

⁵одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви.

⁶І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Гос­подь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох.

⁷І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно.

⁸І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них;

⁹якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них;

¹⁰а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас.

¹¹Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони.

¹²І закри­чали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи:­ підніміться до нас, і ми вам скаже­­мо­­ щось. Тоді Іонафан сказав збро­є­нос­це­ві своєму: йди за мною, тому що Гос­подь віддав їх у руки Ізраїля.

¹³І по­­чав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистим­ляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним.

¹⁴І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двад­цяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день.

¹⁵І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа.

¹⁶І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди.

¹⁷І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його.

¹⁸І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими.

¹⁹Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані­ филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. То­ді сказав Саул священикові: склади ру­ки твої.

²⁰І вигукнув Саул і весь на­род, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике.

²¹Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном;

²²і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві.

²³І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]

²⁴Люди Ізраїльські були стомлені­ в той день; а Саул [дуже нерозваж­ли­во] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі.

²⁵І пі­­шов весь народ у ліс, і був там на галявині мед.

²⁶І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття.

²⁷Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвіт­ліли очі його.

²⁸І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає.

²⁹І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, ко­ли я спожив трохи цього меду;

³⁰як­би поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка фили­стим­лян?

³¹І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився.

³²І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю.

³³І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь.

³⁴Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там.

³⁵І спорудив Саул жер­товник Господу: то був перший жер­товник, поставлений ним Господу.

³⁶І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога.

³⁷І за­питав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день.

³⁸Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині?

³⁹тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому.

⁴⁰І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх.

⁴¹І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іона­фан і Саул, а народ вийшов правим.

⁴²Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана.

⁴³І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти.

⁴⁴І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмер­ти!

⁴⁵Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волоси­на не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звіль­нив народ Іонафана, і не вмер він.

⁴⁶І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.

⁴⁷І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх.

⁴⁸І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його.

⁴⁹Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої — Мерова, а ім’я молодшої — Мелхола.

⁵⁰Ім’я ж дружини Саулової — Ахиноам, дочка­ Ахимааца; а ім’я начальника війська його — Авенир, син Нира, дядька Саулового.

⁵¹Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла.

⁵²І була запекла війна проти­ филистимлян у всі часи Саула. І ко­ли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.