1 Kings 2— 2004

¹Наблизився час помирати Давиду, і заповідав він синові своєму Соломону, говорячи:

²ось, я відходжу в путь усієї землі, ти ж будь твердим і будь мужнім

³і зберігай завіт Господа Бога твого, ходячи путями Його і дотримуючись уставів Його і заповідей Його, і визначень Його і постанов Його, як написано в законі Мойсеєвому, щоб бути тобі розсудливим у всьому, що будеш­ робити, і скрізь, куди звернешся;

⁴щоб Господь виконав слово Своє, яке Він сказав про мене, говорячи: «якщо сини твої будуть стежити за путями своїми, щоб ходити переді Мною в істині від усього серця свого і від усієї душі своєї, то не припиниться муж від тебе на престолі Ізраїлевім».

⁵Ще: ти знаєш, що зробив мені Іоав, син Саруїн, як учинив він із двома вождями війська ізраїльського, з Авениром, сином Нировим, і Амессаєм, сином Ієферовим, як він умертвив їх і пролив кров бранну під час миру, обагривши кров’ю бран­ною пояс на стегнах своїх і взуття на ногах своїх:

⁶вчи­ни­ за мудрістю твоєю, щоб не від­пу­стити сивини його мирно в пекло.

⁷А синам Верзеллія галаадитянина зроби милість, щоб вони були між тими, хто годується за твоїм столом, бо вони прийшли до мене, коли я втікав від Авессалома, брата твого.

⁸Ось ще в тебе Семей, син Гери веніамитянина з Бахурима; він лихословив мене тяж­ким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йор­дану, і я поклявся йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем».

⁹Ти ж не залиш його безкарним; бо ти людина мудра­ і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його у крові в пекло.

¹⁰І спочив Давид з батьками своїми і похований був у місті Давидовому.

¹¹Царював Давид над Ізраїлем сорок років: у Хевроні царював він сім років і тридцять три роки царював у Єрусалимі.

¹²І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царювання його було дуже міцним.

¹³І прийшов Адонія, син Аггифи, до Вирсавії, матері­ Соломона, [і поклонився їй]. Вона сказала: чи з миром прихід твій? І ска­зав він: з миром.

¹⁴І сказав він: у мене є слово до тебе. Вона сказала: говори.

¹⁵І сказав він: ти знаєш, що царство належало мені, і весь Ізраїль звертав на мене погляди свої, як на майбутнього царя; але царство відійшло від мене і дісталося братові моєму, бо це було йому від Господа;

¹⁶тепер я прошу тебе про одне, не відмов мені. Вона сказала йому: говори.

¹⁷І сказав він: прошу тебе, поговори з царем Соломоном, бо він не відмовить тобі, щоб він дав мені Ависагу сунамитянку за дружину.

¹⁸І сказала Вирсавія: добре, я поговорю про тебе з царем.

¹⁹І увійшла Вирсавія до царя Соломона говорити йому про Адонію. Цар встав перед­ нею, і поклонився їй, і сів на престо­лі своєму. Поставили престіл і для матері царя, і вона сіла праворуч від нього

²⁰і сказала: я маю до тебе одне невелике прохання, не відмов мені. І сказав їй цар: проси, мати моя; я не відмовлю тобі.

²¹І сказала вона: дай Ависагу сунамитянку Адонії, братові твоєму, за дружину.

²²І відповідав цар Соломон і сказав матері своїй: а навіщо ти просиш Ависагу сунамитянку для Адонії? проси йому також і царство; тому що він мій старший брат, і йому священик Авиафар і Іоав, син Саруїн, [воєначальник, друг].

²³І поклявся цар Соломон Господом, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще біль­ше зробить, якщо не на свою душу сказав Адонія таке слово;

²⁴нині ж, — живий Господь, Який укріпив мене і посадив мене на престолі Давида, батька мого, і Який влаштував мені дім, як говорив Він, — нині ж Адонія повинен померти.

²⁵І послав цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, який уразив його, і він помер.

²⁶А свяще­нику Авиафару цар сказав: іди в Анафоф на твоє поле; ти гідний смер­ти, але в даний час я не умертвлю тебе, бо ти носив ковчег Владики Гос­пода перед Давидом, батьком моїм, і терпів усе, що терпів батько мій.

²⁷І відсторонив Соломон Авиафара від священства Господнього, і сповнилося слово Господа, яке сказав Він про дім Ілія в Силомі.

²⁸Чут­ка про це дійшла до Іоава, — бо Іоав схиляв­ся на бік Адонії, а на бік Соломона не схилявся, — і втік Іоав у скинію Господню і схопився за роги жертов­ника.

²⁹І донесли царю Соло­мону, що Іоав утік у скинію Господню і що він біля жертовника. І послав Соломон Ванею, сина Іодаєвого, говорячи: піди, умертви його [і поховай його].

³⁰І прийшов Ванея в скинію Господню і сказав йому: так сказав цар: виходь. І сказав той: ні, я хочу померти тут. Ванея передав це царю, говорячи: так сказав Іоав, і так відповів мені.

³¹Цар сказав йо­му: зроби, як він сказав, і умертви його і поховай його, і зніми невинну кров, пролиту Іоавом, з мене і з дому батька мого;

³²нехай поверне Господь кров його на голову його за те, що він убив двох мужів невинних і кращих за нього: вразив мечем, без відома батька мого Давида, Авенира, сина Нирового, воєначаль­ника ізраїльського, і Амессая, сина Ієферового, воєначальника юдейського;

³³нехай обернеться кров їх на голову Іоава і на голову потомства його повіки, а Давиду і потомству його, і дому його і престолу його нехай буде мир навіки від Господа!

³⁴І пішов Ванея, син Іодаїв, і вразив Іоава, і умертвив його, і він був похований у домі своєму в пустелі.

³⁵І поставив цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, замість нього над військом; [управління ж царством було в Єрусалимі,] а Садока священика поставив цар [первосвящеником] замість Авиафара. [І дав Господь Соломону розуміння і мудрість дуже велику і обширний розум, як пісок при морі. І Соломон мав розум вище за розум усіх синів сходу і всіх мудрих єгиптян. І взяв за себе дочку фараона і ввів її в місто Давидове, доки не побудував дому свого і, по-перше, дому Господнього і стіни навколо Єрусалима; за сім років закінчив він будівництво. І було у Соломона сімдесят тисяч чоловік, які носили важкі речі, і вісімдесят тисяч каменосіків у горах. І зробив Соломон море і підпори, і великі лазні і стовпи, і джере­ло надворі і мідне море, і побудував замок і укріплення його, і розділив місто Давидове. Тоді дочка фараона­ перейшла з міста Давидового в дім свій, який він побудував їй; тоді побудував Соломон стіну навколо міста. І приносив Соломон тричі на рік всепалення і мирні жертви на жертовнику, який він спорудив Господу, і куріння звершував на ньому перед Господом, і закінчив будів­ництво дому. Головних приставників над роботами Соломоновими було три тисячі шістсот, які керували народом, що виконував роботи. І побудував він Ассур, і Магдон, і Газер, і Вефорон вишній і Валалаф; але ці міста він побудував після побудови дому Господнього і стіни нав­коло Єрусалима. І ще за життя Да­вид заповідав Соломону, говорячи: ось у тебе Семей, син Гери, сина Ієми­ниїного з Бахурима; він лихословив мене тяжким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йордану, і я присягнув йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем». Ти ж не залиш його безкарним, бо ти людина мудра і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його в крові у пекло.]

³⁶І послав цар і покликав Семея і сказав йому: побудуй собі дім в Єрусалимі і живи тут, і ні­куди не виходь звідси;

³⁷і знай, що в той день, у який ти вийдеш і перейдеш потік Кедрон, неодмінно помреш; кров твоя буде на голові твоїй.

³⁸І сказав Семей цареві: добре; як наказав господар мій цар, так зробить раб твій. І жив Семей в Єрусалимі довгий час.

³⁹Але через три роки трапилося, що у Семея двоє рабів утекли до Анхуса, сина Маахи, царя Гефського. І сказали Семею, говорячи: ось, раби твої в Гефі.

⁴⁰І встав Семей, і осідлав осла свого,­ і вирушив у Геф до Анхуса шукати рабів своїх. І повернувся Семей і привів рабів своїх з Гефа.

⁴¹І донесли Соломону, що Семей ходив з Єрусалима у Геф і повернувся.

⁴²І послав­ши, покликав цар Семея і сказав йому: чи не клявся я тобі Господом і чи не оголошував тобі, говорячи: «знай, що в той день, у який ти ви­йдеш і підеш куди-небудь, неодмінно­ помреш»? і ти сказав мені: «добре»;

⁴³навіщо ж ти не дотримав наказу, який я дав тобі перед Господом із клятвою?

⁴⁴І сказав цар Семею: ти знаєш і знає серце твоє все зло, яке ти зробив батькові моєму Давиду; не­хай же поверне Господь злість твою на голову твою!

⁴⁵а цар Соломон нехай буде благословенний, і престіл Давида нехай буде непохитним перед Господом повіки!

⁴⁶і повелів цар Ванеї, синові Іодаєвому, і він пішов і вразив Семея, і той помер.