1 Corinthians 13— 2004

¹Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я — мiдь, що дзвенить, або кiмвал, що бриньчить.

²Якщо маю дар пророцтва, i знаю всi таємницi, i маю всяке пiзнання i всю вiру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, — то я нiщо.

³I якщо роздам усе добро моє i вiддам тiло моє на спалення, а любови не маю, то нема менi з того нiякої користи.

⁴Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається,

⁵не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла,

⁶не радiє з неправди, а радіє iсти­нi;

⁷усе покриває, всьому йме вi­ру, всього сподiвається, все терпить.

⁸Любов нiколи не минає, хоч i пророцтва скiнчаться, i мови замовкнуть, i знання зникне.

⁹Бо ми частинно знаємо i частинно про­­рокуємо;

¹⁰коли ж настане досконале, тодi частинне припиниться.

¹¹Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина мiр­кував, як дитина розумiв; а коли став мужем, тодi вiдкинув дитяче.

¹²Тепер ми бачимо нiби у тьмя­ному дзеркалі, тодi ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тодi пiз­наю, подiбно як i я пiзнаний.

¹³Ни­ні ж перебувають цi три: вiра, на­дiя, любов; але бiльша з них любов.