1Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів:
2«Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».
5При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».
8Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство?
9Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним».
10Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене.
11Адже бідні завжди будуть з вами, а Я — ні.
12Помазавши запашною олією тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону.
13Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».
16З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.
17Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?»
18Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”».
19Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.
20Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми.
21І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».
22Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?»
23Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене.
24Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».
25Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»
26За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє».
29Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».
30І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.
31І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні: „Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.
32Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас».
33Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!»
34Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене».
35Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.
36Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевості, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся».
37Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм:
38«Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною».
39І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».
40Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати?
41Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне».
42І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»
43Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали.
44Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме.
45Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників.
46Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»
47Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини.
48Юда пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його».
49Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю», — поцілував Його.
50Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту.
51Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
52Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине.
53Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять легіонів Ангелів.
54Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні».
55Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене.
56Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.
57Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини.
58А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.
59Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть.
62І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?»
63Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»
64І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних».
65Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього!
66Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»
69Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином».
70Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!»
71Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!»
72І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!»
73Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе».
74Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.
75І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.