1Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі.
2Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
3Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти.
4Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його.
5Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко,
6та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння.
7Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю.
8Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного».
9Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!»
10Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцять апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі.
13Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі?
14Сіяч сіє Слово Боже в людях.
15Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово.
16Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його.
17Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.
20Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».
21І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку.
22Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим.
23Той, хто має вуха, нехай почує!»
24І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуєте.
25Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».
26Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно.
27Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і росте днями й ночами — як, він навіть сам не знає.
28Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті — повен колос.
29Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».
30Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти?
31Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають.
32Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».
33Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей — стільки, скільки могли вони зрозуміти.
34Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.
35Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!»
36Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.
37Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води.
38Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?»
39Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша.
40І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?»
41Але вони були страшенно налякані й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»