1Йов відповів:
2«Я, звісно, розумію, так буває, але як можна буть невинним перед Богом?
3На жодне з тисячі питань не зміг би відповісти Богу, якби й хотів посперечатись з Ним.
4Бог — серцем мудрий, Всемогутній. Хто проти нього виступив, втратив своє життя.
5Пересуває гори Він так, що ніхто й не знає, в Своєму гніві Він їх рушить.
6Це Він трясе землею до основ її, та так, що стугонить усе навколо.
7Сказати сонцю може Він, щоб не зійшло, а зорі сховати, щоб не світили.
8Він Сам напнув небесну широчінь, по гребню хвиль морських він ходить.
9Створив Він Ведмедицю, Оріон й Волосожар, створив сузір’я, що вершать свій шлях південним небом.
10Витворює Він більше див, ніж можна уявити, і не злічить Його чудес.
11Поглянь, Він наді мною йде, а я не бачу, проходить поряд, та я не відчуваю.
12Хто може Богу протидіють, коли Він забирає щось? Хто сміє протирічить: „Що Ти робиш?”
13Бог не вгамує Свого гніву, помічники Рагав і ті простерті під Його ногами.
14Тоді що маю я Йому сказати, які слова я мушу підібрати?
15Якби й невинний був я, все одно б мовчав; благав би тільки милосердя я в Заступника свого.
16Якби звернувся навіть я до Нього, якби мені Він навіть відповів, я все одно не вірю, що почув би Він мій голос.
17Це Бог на мене бурю насилає і ранить щораз дужче без причини.
18Не встигну перевести дух, а вже нові печалі насідають.
19Якщо про силу йдеться, то Він могутніший, звичайно. Якщо про справедливість, хто з Ним може позиватись?
20Хоча я й невинний, та мої вуста знайдуть провину. Хоч не грішив, мене в крутійстві звинуватять.
21Я безневинний, не турбуюся про душу. Життя своє ненавиджу.
22У всіх єдина доля — всі вмирають. Тому я і кажу, що Бог веде і праведних, і грішних до одного кінця.
23Якщо людну вб’є раптове лихо, чи насміхається Він із мук невинного тоді?
24Панують на землі нечесні та злостиві, а Бог не розкриває правди суддям. Якщо не Бог, то хто це все вчинив?
25Скоріше за гінця роки життя біжать, без радості, без щастя пролітають дні.
26Вони пливуть, мов човен з очерету, немов орел, що падає на здобич.
27Якщо скажу: „Забуду я свій біль, засяє усміх на моїм обличчі”, —
28нічого це не змінить, мукам не кінець, бо знаю, що не спиниться Твій суд.
29Господь вже звинуватив мене в чомусь, тому ж даремно гаяти зусилля, виправдовуючи себе!
30Якби я талим снігом умивався і тіло з милом чисто вимив,
31Ти б і тоді мене в брудну могилу кинув, і навіть одяг би зненавидів мене.
32Бог — не один із нас, тому я виклик кинути Йому не можу, до суду позиватись я Його не поведу.
33Нема нікого, хто б зумів між нами стати і вислухати нас обох.
34Хто відвернув би жезл каральний Божий, щоб неминучий страх мене не їв.
35Тоді б насмілився я все Йому сказати, бо не така вже боязка у мене вдача».