1Йов сказав:
2«Навіть сьогодні скаржусь гірко, я стогну, та тверда й важка рука у Бога.
3Як я хотів би знати, де його знайти, щоб міг дістатися туди, де Він живе.
4Я розповів би по порядку все, як сталось, я б мовив переконливі слова.
5Я знав би відповідь Його тоді і зрозумів би, що мені сказати Він має.
6Хіба почав би Бог зі мною сперечатись, лиш правом сили скориставшись? Ніколи! Він би слухати мене почав.
7Тоді людина чесна з Ним судитися б могла, і я б звільнивсь нарешті від судових справ.
8Вперед іду я, а Його немає, вертаюся назад, Його не помічаю.
9Якщо ліворуч Він, я повернусь і не впізнаю, коли праворуч, тоді не помічу Його й там.
10Але ж насправді знає Він, який я, якби мене Він випробував і побачив, що вийшов чистим я, мов золото найвищого ґатунку.
11Ступали мої ноги по Його слідах, Його тропами і не збився зі шляху.
12Його наукою я керувався безвідмовно, у серці пестив я слова, що з уст Його злітали.
13Бог — праведний, і цей закон незмінний. Хто з смертних може сперечатись з цим? Що забажає Він здійснити, те і зробить. Що забажає Він здійснити, те і зробить.
14Бог зробить те для мене, що задумав, і інших Він так само, як мене, веде.
15Тож ось чому наляканий я перед Ним стою, роздумую про все і страхом переймаюсь.
16Із волі Божої я мужність втратив, мене лякає Всемогутній Бог,
17Оскільки й досі я у темряву вдивляюсь, і морок лиха огорнув моє лице, та все ж мовчати я не стану».