1Озвався Йов на це:
2«Як довго будете мені ятрити душу, як довго убивати будете словами?
3Разів з десяток ображали; хіба не соромно вам дошкулять мені щораз?
4Якщо я й справді помилявся, то помилки — мої, і вам з них немає ніякого діла.
5Якщо і справді вам здається, що мені до вас далеко, якщо мої приниження — моя провина,
6то знайте, то знайте, Бог мене принизив і розкидав навколо мене Свої сіті.
7Кричу: „Допоможіть!” — то ані слова я у відповідь не чую. Коли ж про допомогу я благаю, то справедливості нема ніде.
8Він на шляху мені наставив незборимі перешкоди, не можу я пройти, коли він мороком стежину перекрив.
9Позбавив мене шани Він і збив з моєї голови корону.
10Він розбивав мене з усіх боків. Я, переможений, втікаю. Й надію вже останню вириває Він, мов дерево, з корінням.
11Він розпалився, гнівом заярів на мене, повівся так, неначе ворога зустрів.
12Його війська, що наступають дружно, мені перекривають відступ, намет мій у кільце беруть.
13В краї далекі Він моїх братів заслав, а близькі й друзі відвернулися від мене, мов не знають.
14Не стало в мене родичів, приятелі давно мене забули.
15І гості мої, й слуги, навіть, поводяться зі мною, як з чужинцем. Здається їм, що зайда я, не свій.
16Звертаюсь я до служки, той мовчить, хоч я прошу у нього співчуття.
17Моє дихання спротивіло дружині, від мене відвернулися гидливо діти.
18А що вже дітки, й ті ненавидять мене, кепкують, ледь почну я говорити.
19Усі найближчі друзі зневажають, бридким я став для тих, кого любив.
20Перетворився я на шкіру та кістки, я ледве животію.
21Благаю, заклинаю, згляньтесь, любі друзі, бо вразила мене Божа рука.
22Чому мене ви переслідуєте так, як Бог, чому постійно відчуваю ваші збиткування на собі?
23О, як би я хотів, аби мої слова записані були, щоб в книзі слід вони лишили.
24Нехай би стилом і різцем залізним закарбували їх на скелі на віки.
25Тому що знаю: Рятівник — живий, на захист встане він на цій землі.
26І навіть після того, як залишу я це тіло, як зотліє моя шкіра, я побачу Бога.
27Я сам Його побачу, на власні очі, не чужі, побачу Бога! Затамувавши подих, дня того чекаю.
28Коли ви кажете: „Як можем переслідувати Його?” — коли у Ньому корінь всіх нещасть.
29Про меч караючий самі не забувайте, бо гнів ваш, то є гріх, також меча достойний. Тоді ви зрозумієте, що справедливість є на все».