1Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати.
2І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба.
5Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір.
8Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі.
9Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега.
10Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба.
11Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі.
12І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього.
13Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха.
14На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла.
15Бог тоді мовив до Ноя:
16«Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми.
17І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю».
18І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками.
19І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм.
20І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі.
21І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив.
22І поки земля існуватиме, на ній завжди буде час сівби і жнив, завжди існуватиме холод і спека, літо і зима, день і ніч».