1Після того, що було зроблено, до мене прийшли вожді й сказали: «Люди Ізраїлю, священики та левити не відмежувалися від народів навколишніх земель. Вони чинять так само мерзотно, як і ханаанці, хиттитів, перизійці, єфусити, аммонійці, моавійці, єгиптяни та аморійці.
2Бо вони одружувалися самі, а також їхні сини з жінками навколишніх народів і змішували святе сім’я з навколишніми народами. А правителі та можновладці були першими у цій небогоугодній справі».
3Коли я почув ті слова, то розідрав своє вбрання і плащ свій, я рвав волосся на голові, скуб свою бороду. Я був у розпачі.
4І всі люди затряслися від страху, почувши слова Бога Ізраїлю, які дійшли до мене. Вони злякалися, бо люди, як повернулися з вигнання, не були віддані Богу. І так я просидів аж до вечірньої пожертви.
5Тоді під час вечірньої пожертви я оговтався від приниження. Вбрання і плащ на мені були розідрані, я впав на коліна й простягнув руки до Господа, мого Бога.
6Я гукнув: «О Боже мій, мені так соромно, я такий розгублений, що не можу очей підвести до Тебе, о Боже. Бо гріхів наших уже вище голови, а провини сягнули неба.
7Від часів наших предків і донині вина наша величезна. За гріхи наші нас, наших царів і священиків було віддано в руки чужоземних царів: мечем, вигнанням, пограбуванням і приниженням. І так донині.
8А тепер, на короткий час, Господь Бог наш виявив милість Свою, тож рештки нас лишилися в живих, і місце святе віддане нам для спокійного поселення. Отож наш Бог дав нам у рабстві нашому надію і нове життя.
9Хоч ми й раби, але Бог наш не полишив нас у рабстві. Він виявив милість Свою перед царями перськими, даруючи нам нове життя для відбудови храму нашого Бога, щоб підняти його з руїн і щоб ми мали захищені мури в Юдеї та Єрусалимі.
10А тепер, наш Боже, що можемо ми сказати після цього? Ми ж не виконували заповіді Твої.
11Ти наставляв нас через слуг Своїх пророків і говорив так: „Земля, на яку ви вступаєте, сплюндрована мерзотними вчинками людей, які живуть на ній. Своєю гидотою вони забруднили її від краю і до краю.
12Отож не віддавайте своїх дочок за їхніх синів і не одружуйте синів своїх з їхніми дочками. Ніколи не шукайте миру з ними й процвітання, щоб могли ви зміцніти і втішатися з добра цієї землі, і щоб могли все передати її назавжди у спадщину своїм нащадкам”.
13У всьому, що сталося, винні ми, ми самі, наші мерзотні вчинки і наша велика провина. Хоча ти, наш Боже, покарав нас меншою мірою, ніж та, на яку ми заслуговуємо. І нарешті Ти дозволив декому з нас вижити.
14То невже ми знову будемо порушувати заповіді Твої і родичатимемося з людьми, які чинять мерзоту? То хіба не розгніваєшся Ти на нас знову, хіба не знищиш до останку?
15О, Господи, Боже Ізраїлю, Ти справедливий! Сьогодні лишилася нас невеличка купка. І ми тут, перед Тобою, у провині своїй. І ніхто не може стати перед Тобою через цю вину».