Ecclesiastes 3
1 На все свій час, усякій справі в цім житті — своя пора.
2 Час для народження, і час для смерті, час посадити й час вирвати посаджене з корінням.
3 Час убивати й час лікувати, час руйнувати й час будувати.
4 Час плакати і час сміятися, час сумувати й час танцювати.
5 Час розкидати каміння й час збирати каміння, час обнімати й час уникати обіймів.
6 Час шукати й час кидати пошуки. Час тримати й час відпускати.
7 Час розривати одяг й час зшивати. Час мовчати й час говорити.
8 Час кохати й час ненавидіти. Час для війни і час для миру.
9 Що користі трудівникові з його праці?
10 Я бачив усе, що Бог відвів людині робити.
11 Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом.
12 Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті.
13 А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок.
14 Я знаю: все, що творить Бог, — навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього.
15 Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань.
16 У цьому житті всюди замість справедливості я бачив зло в судах, не зауважив праведності, тільки зло в судах, а замість праведності — підступність.
17 І я собі сказав: «І доброго, і злого Бог розсудить, для кожної справи, для кожного вчинку настане свій час».
18 Я про людей сказав собі: «Бог їх випробовує й доводить, що вони — справжні тварини.
19 Адже доля людини й доля тварини однакові: і ті, й ті помирають. Дух життя однаковий для обох. Немає в людини переваги над твариною, бо все — марнота.
20 Усім шлях в одне й те саме місце. Усі народжуються з пороху і туди й підуть.
21 Кому відомо: чи дух людини піднімається до неба, чи дух тварини спускається під землю?»
22 І я зрозумів, що найкраще для людини — знайти радість у праці, адже в ній доля людська. Бо хто зможе показати людині, що буде після неї?