Ecclesiastes 1
1 Ось слова Когелета, сина Давида, царя єрусалимського:
2 «Все марне! — Каже Когелет. — Усе безглузде.
3 Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя трудиться невтомно?
4 На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно.
5 То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому.
6 На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад.
7 Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх.
8 Усі слова набриднути можуть, не здатен висловити думку чоловік. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш.
9 Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо.
10 Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!” — будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було.
11 Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».
12 Я, Когелет, був царем Ізраїлю, правив у Єрусалимі.
13 Я себе дослідженню й вивченню мудрості віддав: всього того, що відбувається під небесами. Тяжкий це тягар, який Господь поклав на людину!
14 Я був свідком усього, що діється під сонцем. Я відкрив для себе, що все — марнота, все, що відбувається — лиш вітер в полі.
15 Того, що зігнуте, не випрямити, того, чого бракує, не врахувати.
16 Я собі подумав: «Я став великим, набрався мудрості над усіма своїми попередниками, що правили Єрусалимом. Я серцем ввібрав мудрість і знання».
17 Тож я розумом осягнув мудрість і знання, безумство й глупоту. Але я знову збагнув, що все це — той же вітер в полі.
18 Де мудрості багато, там печаль зростає. Чим більше знань, тим дужчий смуток.