3Я дякую Богові, Якому служу, як і прабатьки мої, з чистим сумлінням, що постійно згадую тебе у своїх молитвах вдень і вночі.
4Пам’ятаючи сльози твої, я палко бажаю побачити тебе, щоб сповнитися радістю.
5Я згадую про твою щиру віру, яку перше мали твоя бабуся Лоїда і твоя матір Евнікія. Я певний, що ти маєш таку ж саму віру.
6Тому нагадую тобі, і надалі розпалюй полум’я дару Божого, що ти дістав, коли я поклав свої руки на тебе.
7Бог дарував нам не Дух боягузства, а дух сили, любові й самовладання.
8Тож не соромся свідчити про Господа нашого і не соромся мене, кинутого за грати заради Нього. Приєднайся до мене в стражданнях моїх за Добру Звістку з силою, дарованою тобі Богом.
9Всевишній спас нас і покликав до святого життя не за те, що ми зробили, а через волю Його і благодать, які були вже дані нам в Христі Ісусі перед початком часів.
10Але лише тепер вона виявилася нам, коли прийшов Ісус Христос, наш Спаситель. Він знищив смерть й, через Добру Звістку, відкрив нам шлях до життя і безсмертя.
11Для того, щоб поширювати цю Добру Звістку, мене було призначено проповідником, апостолом і вчителем.
12І саме з цієї причини зараз я страждаю, але не соромлюся, бо знаю Того, в Кого повірив. Я певний, що Він здатний захистити усе, що довірив мені, аж поки той День не настане.
13Тримайся того зразка істинного вчення, що почув від мене, роби це з вірою і любов’ю, які ми маємо в Ісусі Христі.
14Зберігай це дорогоцінне вчення, яке було довірено тобі Духом Святим, котрий живе в нас.
15Як ти знаєш, усі, хто з Азії, покинули мене. Серед них Фіґел та Ґермоґен.
16Нехай Бог явить милість дому Онисифора, бо він багато разів підбадьорював мене і не соромився, що я знаходився у в’язниці.
17Навпаки, прибувши до Рима, він наполегливо розшукував мене, аж поки не знайшов.
18Нехай же Господь пішле йому милість того Дня. Ти сам дуже добре знаєш, скільки він допомагав мені в Ефесі.