1У місті Рамі, розташованому в горах Ефраїма, був собі зуфієць на ім’я Елкана, син Єрогама, сина Елігу, сина Тогу, сина Зуфа, ефраїмця.
2Мав той чоловік двох дружин: першу звали Ганною, а другу — Пенінною. У Пенінни були діти, Ганна ж дітей не мала.
3З року в рік цей чоловік ходив зі свого міста в Шило, щоб поклонитися й принести жертви Всемогутньому Господу. Священиками Господа там були Гофні та Фінегас, два сини Елі.
4Коли надходив день приносити жертву, Елкана віддавав частину м’яса дружині Пенінни та всім її синам і дочкам.
5Проте Ганні він виділяв подвійний шматок, бо любив її, хоча Господь і закрив лоно Ганни.
6Оскільки Господь закрив її лоно, її суперниця постійно дорікала їй, намагаючись розізлити.
7Так велося з року в рік. Хоч коли б Ганна приходила до оселі Господньої, завжди суперниця дратувала її до сліз, аж та не могла їсти.
8Елкана, чоловік її, питав: «Ганно, чому ти не їси? Чому плачеш? Чому сумуєш? Хіба я не дорожчий тобі за тих десять синів?»
9Якось, коли вони скінчили трапезувати й пити в місті Шило, Ганна звелася на ноги і вийшла помолитися Господу. Якраз тоді священик Елі сидів на троні біля брами Господнього храму.
10Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу.
11А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв, й бритва ніколи не торкнеться його голови!»
12Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами.
13Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна,
14і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино».
15«Ні, мій володарю, — відповіла Ганна. — Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу.
16Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування».
17Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього».
18Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена.
19Рано-вранці вони прокинулися й возвеличили Господа, а тоді повернулися додому в Раму. Елкана спав з дружиною Ганною, і Господь згадав про неї.
20У належний час Ганна завагітніла й народила сина. Вона назвала його Самуїлом, сказавши: «Бо я просила Господа про нього».
21Коли Елкана разом з усією родиною вирушив принести річну жертву Господу і виконав обітницю,
22Ганна не пішла з ними. Вона сказала чоловікові: «Після того, як відлучу хлоп’я від грудей, я понесу його представити перед Господом, він стане назореєм і залишиться там назавжди».
23«Роби як знаєш, — відповів їй на те Елкана. — Залишайся вдома, доки не відлучиш, але нехай Господь дотримається Свого слова». З тим і залишилася жінка вдома, годувала сина, аж доки не відняла від грудей.
24Коли перестала годувати своїм молоком, понесла дитину до Господньої оселі в Шило, взявши до того ж трирічного бичка, ефу борошна, ще й бурдюк вина.
25Вони стали перед Господом. Як зазвичай, Елкана зарізав бичка для пожертви, а після того Ганна віддала хлопчика Елі.
26Тоді Ганна звернулася до нього з такими словами: «О мій господине! Я та сама жінка, що якось стояла поряд з тобою й молилася Господу.
27Я благаю про цю дитину, й Господь зробив так, щоб моє прохання було виконане.
28Ось чому тепер я віддаю його Господу, на все життя вручаю в Господні руки». Ганна залишила хлопчика там і поклонилася Господу.