1Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.
4Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!
6В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,
9Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки - усї величали.
10Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.