1Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми:
2Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нїчому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ!
3Коли б у такого чоловіка була цїла сотня дїтей, і він жив лїта многі, - та й ще умножились днї життя його, а як душа його не втїшається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений;
4Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його;
5Він навіть не видїв і не знав сонця і він спокійнїйший, нїж той.
6А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром сво- їм, - хиба ж не все пійде в однакове місце?
7Вся праця в людини - для її рота, а душа її не насичуєсь.
8Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми?
9Однакже лучше бачити перед очима, нїж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа.
10Що є на сьвітї, тому дано імя, й знають, що се - чоловік та й що годї йому правуватись із дужчим.
11Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові?
12Хто ж знає, що добре про чоловіка в часї марного життя його, що проходить, як тїнь? І хто скаже йому, що буде послї його під сонцем?