1І встане в той час Михаїл, князь великий, що встоює за синами народу твого; й настане час лютий, якого не бувало від того часу, як постали люде, до сього часу; але спасуться в сей час зпоміж твого народу всї, що будуть знайдені записаними в книзї.
2І багато з тих, що сплять в поросї земному, прокинеться, одні на вічне життє, другі на вічний сором і ганьбу.
3І розумні сияти муть, неначе сьвітила на небі, а навернувші многих до праведностї - неначе зорі, повік, на завсїди.
4А ти, Даниїле, заховай сї слова й запечатай сю книгу на останнїй час; багато прочитає її, і побільшає знаннє.
5Тодї я, Даниїл, подививсь, і от стоять двоє инчих, один на сьому березї ріки, другий на тому березї ріки.
6І сказав я мужові в лняній одежі, що стояв над водами ріки: Коли буде кінець сих чудних подїй?
7І чув я, як муж в лняній одежі, що стояв над водами ріки, зняв праву й лїву руку до неба, заклявся Тим, що живе повік, що на кінцї часу й часів і півчасу і коли зовсїм впаде сила сьвятого народу, все те станеться.
8Я чув се, але не зрозумів і через те сказав: Мій добродїю: що ж після сього буде?
9І відповів він: Ійди, Даниїле; бо втаєні й запечатані сї слова до часу останнього.
10Многі обчистяться, вбіляться і будуть, наче в огнї, перетоплені (в спокусї); а безбожні будуть безбожно поступати, й не зрозуміє сього нїхто з нечестивих, а мудрі зрозуміють.
11Від часу перестання щоденної жертви й постановлення гидоти в пустцї мине тисяча двістї девятьдесять днїв.
12Щасливий той, хто ждати ме й діжде до тисячі трьохсот трийцяти й пяти день.
13А ти йди до свого кінця, і спочнеш, і встанеш, щоб одержати твою частку на кінцї днїв.