1Небагато з вас, брати мої, ставайте вчителями, бо ви знаєте, що ми, підпадемо під більший осуд.
2Бо всі ми багато грішимо. Коли хто не грішить словом, та людина досконала, здатна загнуздати і все тіло своє.
3Ось ми вкладаємо вудила в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.
4Ось, і кораблі, хоч які вони великі і носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич.
5Так само і язик, — малий член, але багато хвалиться. Подивись, невеликий вогонь як багато речей запалює!
6І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, і сам запалюваний від пекла.
7Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкано і приборкується людським єством,
8але язика ніхто з людей вгамувати не може; це зло нестримане, повне отрути смертельної.
9Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаємо людей, створених за подобою Божою.
10З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Брати мої, — цього не повинно бути!
11Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?
12Чи може смоковниця, брати мої, родити маслини або виноградина — смокви? Так і з одного джерела не може випливати солодка і солона вода.
13Хто мудрий та розумний між вами? Нехай він докаже на ділі це доброю поведінкою, з мудрою лагідністю.
14Але коли ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди на правду.
15Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, тілесна, демонська,
16бо де заздрість і сварливість, там безладдя і всяке зле діло.
17А мудрість, що зверху, по-перше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих діл, неупереджена та нелицемірна.
18Плід же правди сіється у світі тими, котрі творять мир.