1Як заколот угамувався, Павло скликав учнів, потішив і поцілував їх та й вийшов, щоб іти до Македонії.
2Пройшовши ж ті околиці і підбадьоривши їх чималим словом, прибув до Греції
3і прожив три місяці. Як юдеї вчинили змову проти нього, коли бажав відплисти до Сирії, надумав повернутися через Македонію.
4З ним пішов [аж до Азії] Сопатер, берянин, пирієць та солуняни Аристарх і Секунд, і Гай, дервієць, і Тимофій, та азійці Тихик і Трохим.
5Вони відбули наперед і очікували нас у Трояді,
6а ми відпливли по святах Опрісноків із Филипів і прийшли за п'ять днів до них до Трояди, де прожили сім днів.
7Першого дня після суботи, як зібралися ми розломити хліб, Павло говорив до них, бажаючи відбути на другий день, і затягнув слово до півночі.
8Було багато свічок у горниці, де ми зібралися.
9Якийсь юнак, на ім'я Евтих, сидів на підвіконні. Його здолав глибокий сон, бо Павло задовго говорив. Нахилившись уві сні, впав додолу з третього поверху, і підняли його мертвим.
10Зійшовши, Павло припав до нього, обняв і сказав: Не тривожтеся, бо його душа в ньому.
11Повернувшись, він переломив хліб і спожив достатньо, говорив аж до світанку, а потім вийшов.
12А юнака привели живим, і втішились немало.
13Ми ж, прийшовши до корабля, відпливли до Асона, бажаючи звідти взяти Павла, бо він так нам наказав був, бажаючи сам іти пішки.
14Як же пристав до нас в Асоні, ми взяли його та прибули до Мітилени
15і відпливли звідти на другий день, причалили навпроти Хіоса, наступного дня відпливли до Самоса, [і перебувши в Трогилії,] назавтра прийшли до Мілета.
16Бо Павло надумав поминути Ефес, щоб не забаритися в Азії. Бо він квапився, аби, якщо буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
17А з Мілета, пославши до Ефеса, прикликав пресвітерів церкви.
18Коли прийшли до нього, промовив до них: Ви знаєте, що від першого дня, відколи прийшов я до Азії, я з вами ввесь час перебував,
19служачи Господеві з усією покірливістю, і з слізьми та напастями, що трапилися мені від юдейських підступів;
20що я не поминув нічого з того, що корисне, аби сказати вам і навчати вас прилюдно й по оселях,
21свідкуючи юдеям та грекам перед Богом, щоб вони покаялися і ввірували в Господа нашого Ісуса.
22І ось тепер я, зв'язаний Духом, іду до Єрусалима, не знаючи, що там має мені трапитися;
23проте Святий Дух по містах свідчить мені, кажучи, що мене очікують кайдани та муки.
24Але [за ніщо не дбаю, ані] сам не вважаю [свою] душу дорогоцінною, щоб [з радістю] скінчити свою дорогу та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса: засвідчити Євангелію Божої ласки.
25І нині ось я знаю, що більше не побачите мого обличчя всі ви, між якими я ходив, проповідуючи [Боже] Царство.
26Тому свідчу вам сьогоднішнього дня, що я чистий від крови всіх.
27Бо я не ухилявся від того, аби сказати вам усю Божу волю.
28Пильнуйте себе та всієї отари, в якій вас Святий Дух поставив єпископами, щаб пасти церкву [Господа і Бога], яку він відкупив своєю кров'ю.
29[Бо] я знаю [це], що по моїм відході прийдуть до вас хижі вовки, які не щадитимуть отари,
30і з вас самих постануть мужі, що говоритимуть спотворене, щоб відтягти учнів слідом за собою.
31Тому пильнуйте, пам'ятаючи, що три роки день і ніч я не переставав навчати кожного зі слізьми.
32І тепер передаю вас Богові та слову ласки його, що може збудувати і дати спадщину між усіма освяченими.
33Срібла, чи золота, чи одежі я не жадав ні від кого.
34Самі знаєте, що моїм потребам і тим, що зі мною, послужили ці руки.
35Я вам усе показав, що, працюючи так, треба захищати немічних і згадувати слова Господа Ісуса, який сам сказав: Блаженніше давати, ніж брати.
36Промовивши це, він упав навколішки та й помолився з ними всіма.
37Великий же був плач усіх, і, впавши Павлові на шию, вони цілували його,
38сумуючи найбільше через слово, яке сказав, що більше не побачать його обличчя. І вони провели його до корабля.