1Куди пішов твій любий, найкраща між жінками? Куди звернув твій любий, щоб нам з тобою та його шукати?
2Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати.
3Я - мого любого й мій любий - мій, він, що пасе отам поміж лілеями.
4Гарна ти моя люба, наче Тірца, немов Єрусалим, принадна, грізна, немов загони з прапорами.
5Відверни від мене твої очі, бо вони мене чарують. Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить із Гілеад-гір.
6Зуби твої, немов овець отара, що з купелі виходить. Кожний із них має свою пару, ані одному її не бракує.
7Немов розрізане надвоє яблуко-граната, твої скроні за твоїм покривалом.
8Шістдесят цариць і вісімдесят наложниць було, а дівчат без ліку, -
9одна ж єдина моя голубка, моя досконала, єдина у матері своєї, улюблена тієї, що її вродила. Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють:
10«Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорцями?»
11В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові.
12І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу.