1Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.
2Додержуй мої заповіді, - і будеш жити, | - і мою науку, як твоїх очей зіницю.
3Собі до пальців їх прив'яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.
4Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, | а розум назви другом,
5щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.
6Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,
7побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.
8Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,
9присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, -
10аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.
11Вона - пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.
12То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.
13Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:
14“Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.
15Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати - та знайшла тебе я.
16Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.
17Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.
18Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов'ю,
19бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.
20Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.”
21Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.
22І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,
23покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.
24Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.
25Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;
26бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.
27Дім її - дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.