1Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом.
2І казав: “В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився.
3Була ж одна вдова в тім місті, що (завжди) приходила до нього й говорила: Оборони мене від мого супротивника!
4І довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся,
5але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.”
6Тут Господь додав: “Слухайте, що суддя несправедливий каже!
7А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них?
8Кажу вам: Оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?”
9Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу:
10“Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий - митар.
11Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар.
12Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину.
13А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!
14Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - вивищений.”
15Приносили й малих дітей до нього, щоб до них доторкнувся. Побачивши те, учні їм докоряли.
16Ісус покликав їх, кажучи: “Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже.
17Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього.”
18Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?”
19А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог.
20Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.”
21Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.”
22Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.”
23Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий.
24Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже!
25Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” 26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?”
26Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога.”
27Тоді Петро промовив: “Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.”
28Ісус сказав їм: “Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства,
29і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.”
30І взявши дванадцятьох, Ісус до них промовив: “Оце ми йдем в Єрусалим, і все написане пророками про Сина Чоловічого здійсниться.
31Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього,
32і, бичувавши, уб'ють його, та третього дня він воскресне.”
33Вони ж нічого з того не зрозуміли; це слово було для них закрите, й вони не знали, про що він говорив.
34І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині.
35Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути.
36Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить.
37І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”
38Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: “Сину Давидів, змилуйся надо мною!”
39Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав:
40“Що хочеш, щоб я зробив тобі?” “Господи”, - сказав той, - “щоб я прозрів!”
41Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.”
42І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.