1«Марна була б твоя самовпевненість: | уже самий вигляд його валить на землю.
2Хіба він не страшний, коли його збудити? Хто може перед ним устоятись?
3Хто був напав на нього й зоставсь цілим? | Ніхто у цілій піднебесній.
4Не промовчу й про його члени, | і розповім про його силу незрівнянну.
5Хто підняв колинебудь перед його одежі? | Хто пройшов крізь його подвійний панцер?
6Хто відчинив ворота його пащі?! Кругом зубів його страх!
7Спина його - щитів шереги, | замкнених щільно, мов камінною печаттю.
8Один до одного пристає тісно, | так, що між ними повітря не проходить.
9Кожен до кожного щільно прилипає, | вени зрослись докупи нероздільно.
10Чхне він - аж заблисне,| очі у нього, немов вії світанку,
11З пельки у нього вилітають смолоскипи, | вискакують огненні іскри.
12З ніздер у нього дим виходить, | мов з казана, що на вогні парує.
13Своїм подихом він запалив би вугілля, | з пащі у нього полум'я виходить!
14У його шиї сидить сила, | поперед нього жах стрибає.
15М'язи на його тілі грубі; | як натиснути на них, - не подаються.
16Серце його тверде, мов камінь, | тверде, мов спід у жорнах!
17Як він устане, на хвилі страх надходить; | морські буруни геть утікають.
18Меч ударить його й одскочить, | також і копіє, спис та стріла.
19Залізо йому - солома, | мідь - дерево трухляве.
20Вистріл з лука не спонукає його до втечі, | каміння з пращі - то йому полова.
21Ціп йому, мов стеблина, | а свисне спис, то він собі сміється!
22Під ним - черепки гострі; | неначе борона, проходить по болоті.
23Під ним, мов у казані, кипить безодня, | йому море, мов горщик на пахощі.
24По собі він лишає світлу стежку; | глибінь стає, мов голова сива.
25Рівні він на землі не має, | він створений безстрашним.
26Він позирає на все гордо: | він цар над усіма гордими звірями!»