1Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах,
2тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама. А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога.
3На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова.
4Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком.
5Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом,
6От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже, | тому я наляканий, боявся | висловити вам мою думку.
7Я собі думав: Хай дні говорять, | і літа многі хай покажуть мудрість!
8То Божий дух у людині, | Всесильного надхнення їх урозумляє.
9Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі, | і не старі вже й розуміють правду.
10Тому й кажу: Мене послухай! | Оповіщу і я, що знаю!
11Ось я чекав слів ваших, | вслуховувавсь у ваші міркування. | Тоді, як ви шукали слів,
12я пильно уважав на вас, | і ось ніхто Іовові не перечить, | ніхто з вас не відповідає на його промови.
13Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість; | Бог нас навчає, не людина!
14Тому я не так сперечатися буду, | я відповім йому не вашими словами.
15Збентежені, не відповідали більше, | слів їм забракло.
16І я чекав; але що не говорять, | що стоять і не відповідають більше, -
17то відповім і я по змозі, | оповіщу і я, що знаю.
18Повний бо слів я, | мене спонукує дух усередині.
19Нутро моє, немов вино без стоку, | що нові міхи розриває.
20Я виговорюсь, легше мені стане; | розтулю мого рота й відкажу.
21Я не зважатиму ні на чию особу, | лестити не буду нікому;
22лестити бо й не вмію: | інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»