1«А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
3З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати - пустка та пустиня.
4Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку - це хліб їхній.
5Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
6Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
7Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
8Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
9І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
10Вони гидують мною, тікають геть від мене, | не стримуються мені плювати в вічі.
11Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, | то вони розгнуздуються передо мною.
12Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
13Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
15Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
16І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
17Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
18Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
20Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш.
21Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
23Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
24Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
25Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26Я сподівався щастя - і прийшло лихо; | я чекав світла - і наступила пітьма!
27Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
28Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
29Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
30Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
31Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»