1«Срібло має жилу початкову, | золото - також місце, де його очищують.
2Залізо з землі добувають, | розтоплений камінь стає міддю.
3Людина кладе край пітьмі, | розшукує до крайньої межі | - каміння темне, чорне.
4Люди з світлом пробивають копальню, | де стопи не залишили пам'яті, | - зависають на далекому відлюдді.
5Земля, що з неї хліб родиться, | під сподом, мов вогнем, розрита: -
6місце сафірового каміння | та золотого пороху.
7Стежки туди не знає хижа птиця, | і око яструба її не бачить.
8Її не топчуть звірі дикі, | лев по ній не проходить!
9Людина на кремінь кладе свою руку, | перевертає шкереберть гори.
10У скелях прорубує рови, | усе дорогоцінне бачить його око.
11Досліджує джерела рік, | виносить сховане на світло.
12А мудрість звідкіля береться? | Де розумові місце?
13Ніяка людина її путі не знає, | і не знайти її в землі живих.
14Безодня каже: Вона не в мені! | Та й море мовить: Не у мене!
15Її й за щире золото не придбати, | ані сріблом її не можна оцінити.
16Її не можна оцінити золотом офірським, | ані оніксом дорогоцінним, ані сафіром.
17Ні золото, ні скло не можуть порівнятися з нею; | її не виміняти за щирозлотний посуд.
18А про коралі та кришталь і згадувати нічого! | Здобувати мудрість важче, ніж перли.
19Їй не рівня топаз етіопський, | ні щирим золотом її не оцінити!
20Звідкіль, отже, береться мудрість? Де розумові місце?
21Вона від зору всього живого скрита, | і схована від птиць небесних.
22Погибель і смерть кажуть: | До наших вух дійшла про неї чутка, -
23але лиш Бог до неї знає стежку, | він знає її місце.
24Бо він аж на край світу бачить, | на все, що є під небом, поглядає.
25Коли він призначав вагу вітрові | і давав міру водам,
26коли встановлював закон дощеві, | дорогу гуркотові грому, -
27тоді її угледів, облічив, | усталив її, добре її розслідивши.
28А людині сказав: Страх перед Господом - це мудрість, | берегтися зла - це розум!»