1Ой Арієле, Арієле, місто, де табором був Давид розташувався! Додайте до року рік, нехай свята йдуть своїм кругом!
2Тоді обложу Арієла, і настане квиління та стогін. Ти будеш у мене, як Арієл.
3Розтаборюся навколо тебе, я оточу тебе валами й здвигну окопи проти тебе.
4Будеш принижений додолу, з-під землі будеш говорити, і з пороху тихенько буде здійматися твоє слово, твій голос буде з-під землі лунати, немов голос привиду якогось, і з пороху, наче щебетання, - твоя мова.
5Та зграя ворогів твоїх буде, як дрібний порох; зграя гнобителів, немов полова, що летить геть. І станеться те зненацька, раптом.
6І Господь сил громом тебе навідає і грюкотом та страшним шумом; бурею, вихорем та полум'ям вогню, що пожирає.
7І ватага всіх народів, що воюють проти Аріела, все те, що воює проти нього та його укріплень і на нього натискає, буде, наче сон, мов нічне видиво.
8І як голодному ввісні сниться, що він їсть, а прокинеться, - аж голод його мучить; або як спраглому сниться, що він п'є, а прокинеться, - аж його в'ялить, і в горлі в нього пересохло, так воно буде й з ордою всіх народів, що воюють проти гори Сіону.
9Стуманійте, остовпійте! Осліпніть і будьте сліпими, ви, що п'яні, хоч не від вина, ви, що заточуєтеся, хоч і не від п'янкого напою!
10Бо Господь вилив дух задубіння, він замкнув ваші очі, він закрив вам голови.
11Видіння про це все для вас, немов слова, що в книзі під печаттю; дають її письменному й кажуть: «Прочитай це, будь ласка», а він відказує: «Не можу, бо вона під печаттю.»
12І дають книгу тому, що неписьменний, і кажуть: «Прочитай це, будь ласка», а той відказує: «Я ж неписьменний.»
13І сказав Господь: «Через те, що цей народ устами тільки зближається до мене й губами тільки мене шанує, а серце своє віддалив від мене, і страх його передо мною - то лише вивчена заповідь людська,
14тому я і далі творитиму з цим народом дивне диво й чудовину, щоб мудрість їхніх мудрих пропала й розуму не стало в їхніх розумників.»
15Горе тим, що ховають глибоко свої задуми, щоб перед Господом їх затаїти, що чинять свої справи в темряві і говорять: «Хто нас побачить, хто взнає нас?»
16Яке ж то безглуздя! Хіба гончаря вважатимуть за глину? Чи виріб скаже про того, який його зробив: він мене, мовляв, не зробив? Чи скаже посуд до гончаря: він, мовляв, не розуміє?
17Хіба не трошки ще, не трошечки, і Ливан перестане бути садом, а сад не будуть вважати за ліс?
18Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми.
19І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля.
20Бо гнобителя не стане, глузливець ізникне, пропадуть усі, що неправду берегли,
21що засуджували ближнього словами, що наставляли судді пастку в брамі й правого неправно набік відсували.
22Тому так говорить Господь, що відкупив Авраама, домові Якова: «Яків не буде більше стидатися, обличчя його більш не червонітиме.
23Бо він побачить діло рук моїх у себе, він буде святити моє ім'я; Святого Яковового будуть святити, Бога Ізраїлевого жахатись.
24Ті, що блукають духом, - мудрости навчаться, і ті, що ремствують -розуму наберуться.»