1Та злиденний голод настав у краю.
2І коли вони поїли хліб, що привезли його з Єгипту, батько сказав їм: "ідіть знову й купіть трохи харчів."
3Каже до нього Юда: "Перестеріг нас той чоловік, ось так перестеріг: Вам, каже, не бачити мого лиця, хіба що брат ваш буде з вами.
4Як пустиш нашого брата з нами, ми підемо й купимо для себе харчів.
5А як не пустиш, ми не підемо, бо той чоловік сказав нам: Вам не бачити мого лиця, хіба що брат ваш буде з вами."
6А ізраїль і каже: "Навіщо ви мені заподіяли таке лихо та й сказали цьому чоловікові, що в вас є ще брат?"
7Вони ж відповіли: "Він пильно розпитував про нас і про нашу родину: чи, мовляв, іще живе ваш батько? чи маєте ще брата? Ми йому й оповіли так, як він питав нас. Хіба ж ми знали, що він скаже: Приведіть вашого брата."
8Тож і каже Юда до ізраїля, свого батька: "Відпусти хлопця зо мною, ми встанемо й підемо, щоб жити нам, а не вмирати - нам самим, тобі й нашим дітям.
9Я ручуся за нього, з моїх рук будеш його вимагати. Коли не приведу його назад до тебе й не поставлю його перед тобою, довіку буду я винен перед тобою.
10Якби ми були не гаялись, напевно тепер повернулися б удруге."
11На це відозвався до них ізраїль, їхній батько: "Коли так мусить бути, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки щонайкращого цієї землі й завезіть тому чоловікові гостинця: трохи бальсаму, трохи меду, пахощів, ладану, фісташок та миідалів.
12А грошей візьміть із собою вдвоє. Бо гроші, що їх звернено у ваші мішки зверху, візьміть назад із собою, може ж там помилилися.
13Та й брата вашого беріть і йдіть та й повертайтесь до того чоловіка.
14Бог же Всемогутній нехай дасть вам ласку перед тим чоловіком, щоб він випустив на волю другого вашого брата, а й Веніямина. Я ж як обездітнів, так і зостануся бездітним!"
15Взяли чоловіки цього гостинця, взяли грошей із собою удвоє і Веніямина та й, уставши, перейшли в Єгипет і з'явилися перед Йосифом.
16Як же побачив Йосиф Веніямина з ними, то каже старшому над його домом: "Уведи отих людей у дім, заколи що з худоби і приготуй, зо мною бо їстимуть ці люди в полуднє."
17Чоловік той зробив, як йому велів Йосиф, і ввів людей у Йосифів дім.
18Та чоловіки перелякалися, що ввели їх у Йосифовий дім, та й кажуть: "Це з-за отих грошей, що знайшлись були у наших мішках, нас уводять, щоб вишукати якийсь сповид проти нас, накинутись і уярмити нас разом з нашими ослами."
19І приступили вони до старшого над Йосифовим домом і розмовляли з ним при вході до дому,
20та й кажуть: "Добродію, благаємо тебе, ми вже приходили перед тим, щоб купувати збіжжя.
21Але сталося, як ми прибули до заїздного дому та розв'язали наші лантухи - аж гроші кожного в його мішку зверха, таки ці самі наші гроші! Ми привезли їх назад із собою.
22Принесли ми з собою й інші гроші, щоб купити хліба. Не знаємо, хто вклав наші гроші нам у мішки."
23Він же відповів: "Мир вам, не бійтесь. Бог ваш і Бог вашого батька поклав вам скарб у ваші міхи; ваші гроші дійшли до мене." Тоді вивів до них Симеона.
24І ввів той чоловік їх у дім Йосифа, дав їм води обмити ноги свої, а їхнім ослам дав паші.
25Вони напоготовили гостинця, заки прийшов Йосиф у полудень, бо чули, що там обідатимуть.
26Коли ж Йосиф прийшов додому, піднесли йому гостинця, що його мали з собою, і поклонилися йому лицем до землі.
27Тоді він спитав їх про здоров'я та й сказав: "Чи здужає ваш батько старенький, про якого ви мені говорили? Чи він живий ще?" Вони відповіли:
28"Здоров раб твій, наш батько; він ще живий", і схиливши голови, поклонились до землі.
29А він, підвівши свої очі, побачив Веніямина, свого брата одноматірного, та й питає: "Чи це ваш найменший брат, що про нього ви мені казали?" і додав: "Бог нехай милує тебе, мій синку!"
30І хутенько вийшов, бо серце його зворушилось на вигляд брата і сльози зависли на очах його; він пішов у світлицю й там заплакав.
31По тому ж, умивши собі обличчя, вийшов, переміг себе й каже: "Подавайте лишень страви."
32І подали йому окремо і їм окремо й окремо єгиптянам, які з ним обідали; не можуть бо єгиптяни їсти з євреями, огидно для єгиптян воно.
33А сиділи вони проти нього згідно з їхнім віком, від найстаршого до наймолодшого. І дивувалися чоловіки, споглядаючи один на одного.
34І розсилав їм Йосиф частки зо свого столу, однак частка Веніямина була вп'ятеро більша ніж частки всіх інших. І пили з ним і веселились.