1Сказав Господь Мойсеєві: "Піди до фараона і скажи йому: Так говорить Господь, Бог євреїв: Відпусти народ мій, щоб послужив мені;
2бо, як не схочеш відпустити людей моїх і далі задержуватимеш їх,
3то рука Господня вдарить вельми тяжким мором на твою скотину на полях, на коней, на ослів, на верблюдів, на волів і на овець.
4Та Господь розрізнить ізраїльський скот від скоту єгипетського: зо всього, що належить синам Ізраїля, ніщо не згине."
5І призначив Господь реченець, кажучи: "Узавтра Господь виконає на землі це слово."
6Другого дня Господь сповнив слово, й згинув увесь єгипетський скот; між скотом же синів Ізраїля не впало ні одне.
7Послав фараон (довідатись), та ось між скотом синів Ізраїля не впало ані однісіньке. Та закам'яніло серце фараона і не відпустив людей.
8Господь сказав Мойсеєві й Аронові: "Понабирайте собі повні жмені сажі з печі, й нехай Мойсей сипле нею перед фараоном проти неба.
9І вона стане тонким пилом по всій землі Єгипетській, і по всій землі Єгипетській на людях і на скотині понариває чиряки, що зопукляться гноїстими пухирями."
10Набравши сажі з печі, стали вони перед фараоном, і сипнув нею Мойсей проти неба, і понаривали чиряки на людях і скоті та прорвались гнійними пухирями.
11Чаклуни ж не могли з'явитись перед Мойсеем через чиряки; бо обкинуло чиряками і чаклунів і всіх єгиптян.
12І закам'янив Господь серце у фараона, і він не послухав їх, як і передсказав був Господь Мойсеєві.
13Господь сказав Мойсеєві: "Встань рано-вранці та й ставсь перед фараоном і скажи йому: Так каже Господь, Бог євреїв: Відпусти народ мій, щоб послужив мені.
14Бо цього разу пошлю всі мої кари на тебе, на слуг твоїх і на народ твій, щоб ти пізнав, що нема нікого, як я, на всій землі.
15Бо вже тепер простягти б тільки руку мою, щоб вдарити тебе й народ твій мором, так і щез би ти з землі.
16Та тільки на те й пощадив я тебе, щоб показати тобі потугу мою, і щоб ім'я моє проповідувано по всій землі.
17Чи ж іще виноситимешся над моїм народом і не відпустиш його?
18Ось узавтра в цю пору я спущу страшний град, якого ще в Єгипті не було з того дня, як він постав, аж посьогодні.
19Тож скоренько пошли захистити твій скот і все, що в тебе в полі; бо на всяку людину та скотину, що знайдеться на дворі й не повернеться до дому, вдарить град, і воно погибне."
20Хто зо слуг фараонових злякався слова Господнього, той звелів своїм рабам утікати зо скотом під піддашшя.
21А хто не взяв собі до серця слова Господнього, той лишив рабів своїх і скот на полі.
22Господь сказав Мойсеєві: "Простягни руку свою до неба, і нехай гряне град по всій землі Єгипетській, і на людей і на скот, і на всяку польову рослину в Єгипетській землі."
23Простяг Мойсей палицю свою до неба, і спустив Господь громи та град, і впав огонь на землю, і сипав Господь градом по землі Єгипетській.
24І вдарив град з блискавицями такий страшенний, що не було такого в цілім Єгипті з того часу, як люди замешкали в ньому.
25І побив град по всій землі Єгипетській усе, що було в полі, людину й скотину, і всю польову рослинність побив град, і всі дерева на полях град потрощив.
26Тільки в Гошен-землі, де проживали сини Ізраїля, не було граду.
27І послав фараон по Мойсея та Арона і промовив до них: "Цим разом я згрішив; Господь правий, я ж і народ мій винні.
28Моліться до Господа; досить уже тієї страшної громовиці й градобою, я відпущу вас, не мусите вже довше зоставатись."
29І відказав йому Мойсей: "Як тільки вийду з міста, здійму руки мої до Господа, і вщухне громовиця, і град перестане бити, щоб ти зрозумів, що Господня є земля.
30Та знаю, що ні ти, ні слуги двірські твої, не боїтесь ще Господа Бога."
31Льон і ячмінь були побиті, бо ячмінь колосився, а льон був у цвіті.
32Пшениця ж і жито не були побиті, бо ще не посходили.
33Вийшов Мойсей від фараона з міста й зняв руки свої до Господа; і вщухли громи та градобій, і дощова злива над землею.
34Як же побачив фараон, що перестали і злива, і град, і громи, взяв і далі грішити, і закаменив своє серце, він і слуги його.
35І стало твердим серце у фараона, і не відпустив він синів Ізраїля, як і був передсказав Господь Мойсеєві.