1Коли Давид закінчив розмову з Саулом, серце Йонатана прихилилось до Давидового серця, і Йонатан полюбив його, як свою душу.
2Саул узяв його того ж дня до себе й не дозволив йому вже повертатись до батька.
3Йонатан увійшов з Давидом у побратимство та полюбив його, як власну душу,
4і, знявши з себе верхню одежу, що її носив, дав її Давидові, до того ж і військовий свій одяг, ба й меча, лука та пояса свого.
5Коли б Давид не виступав і куди б не посилав його Саул, то скрізь добре впорувався, так, що Саул настановив його над своїм військовим людом. Увесь народ собі його вподобав, ба навіть і Саулові служаки.
6І от сталося, що вони йшли додому, коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, вийшли жінки з усіх міст Ізраїля цареві Саулові назустріч, з радости ж: співали і танцювали під звуки бубнів та цимбалів.
7Жінки, танцюючи, повторювали приспів: «Саул побив тисячі, а Давид - десятки тисяч.»
8Саул дуже розсердивсь, і не сподобалось йому це слово. Він сказав: «Давидові дали десятки тисяч, а мені тисячі, йому бракує хіба царства!»
9І з того часу дивився Саул на Давида скоса.
10Другого дня найшов злий дух від Бога на Саула, й він був не при собі серед дому; Давид же грав на струнах, як і щодня, а в Саула був у руці спис.
11І метнув Саул списа, думаючи: «Приб'ю Давида до стіни!» Та Давид ухиливсь від нього два рази.
12І почав Саул боятися Давида, бо з ним був Господь, а від Саула відступив.
13Тоді Саул віддалив його від себе і зробив його тисяцьким: він завжди був на чолі свого загону
14До чого б Давид не брався, все йому щастило, й Господь був з ним.
15Саул же, бачивши, що йому щастить вельми, почав його боятись,
16а ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він і входив і виходив перед народом.
17Саул промовив до Давида: «Ось тобі, моя старша дочка Мерав: я дам її тобі за жінку, тільки мусиш мені бути добим витязем і Господні війни вести.» Сам же Саул думав: «Нехай не моя рука буде на ньому, а радше хай буде на ньому рука філістимлян.»
18Давид відповів Саулові: «Хто я такий і який мій рід - родина мого батька - в Ізраїлі, щоб мені бути царським зятем?»
19Та як настав час видавати Мерав, дочку Саула, за Давида, ЇЇ віддано за жінку Адрієлові з Мехоли.
20Тим часом Міхаль, дочка Саула, полюбила Давида, й як про це сповіщено Саула, це йому було довподоби.
21Саул бо думав: «Віддам її за нього, й вона буде йому сильцем і рука філістимлян буде на ньому.» От і сказав Саул до Давида вдруге: «Сьогодні станеш моїм зятем.»
22Саул звелів своїм слугам: «Говоріть потайки з Давидом таким робом: Цар прихильний до тебе, й усі його слуги тебе люблять. Зробися, отже, царським зятем.»
23Слуги Саула передали ці слова Давидові на вухо, та Давид відповів: «Чи ж вам здається незначною річчю стати царським зятем? Та я ж чоловік убогий і невидатний!»
24І переказали слуги Саулові: ось так, мовляв, говорив Давид.
25Тоді Саул сказав: «Скажіть Давидові: Цар не бажає весільного гостинця, а тільки сто обрізних шкірок філістимлянських, щоб помститись над царськими ворогами.» Саул же продумував, як би його зробити так, щоб Давид потрапив у руки філістимлянам.
26Його слуги донесли ці слова Давидові, й йому вподобалася справа - стати царським зятем. Призначений час не минув іще,
27як Давид зібрався, двигнувся разом із своїми людьми, вбив двісті чоловік між філістимлянами й приніс двісті обрізних шкірок - повне число - цареві, щоб стати царським зятем. І Саул дав йому свою дочку Міхаль за жінку.
28Бачив Саул і зрозумів, що Господь був із Давидом і що ввесь Ізраїль його любить,
29і почав ще більше боятись Давида й став йому ворогом назавжди.
30Філістимлянські князі й далі виступали в похід, але щоразу, як вони виступали, Давидові щастило понад усіх слуг Саула, й ім'я його стало вельми славним.