1У Ноеміні була людина, родич її чоловіка, людина сильна і владна з роду Авімелеха, і його ім’я — Вооз.
2Якось моавійка Рут сказала Ноеміні: Піду я в поле і збиратиму колоски позаду женців, де тільки знайду милість у їхніх очах. А та відповіла їй: Іди, дочко.
3І вона пішла, і збирала в полі за женцями. І випадково потрапила на частини поля Вооза, який з роду Авімелеха.
4І ось прийшов Вооз із Вифлеєма, і сказав женцям: Господь з вами! А вони відповіли йому: Нехай Господь тебе благословить!
5І сказав Вооз своєму слузі, який був над женцями: Чия ця молодиця?
6У відповідь слуга, який стояв над женцями, сказав: Молодиця — це моавійка, котра повернулася з Ноемінню з моавського поля.
7А вона сказала: Тож я збиратиму, і буду визбирувати поміж снопами за женцями! І вона пішла, і була від ранку аж до вечора, не спочила в полі ані трохи.
8І промовив Вооз до Рути: Чи ти не чула, дочко? Не ходи збирати на іншому полі, не йди звідси, приєднайся тут до моїх молодиць!
9Очі твої хай будуть на полі, де жатимуть, і підеш за ними. Ось я дав вказівку слугам не чіпати тебе, і коли ти відчуватимеш спрагу, то підеш до посудини і питимеш, звідки черпають воду слуги.
10І вона впала долілиць, поклонилася до землі й сказала йому: Чому так, що я знайшла милість у твоїх очах, щоб на мене звертати увагу? Я ж чужинка!
11Та Вооз у відповідь сказав їй: Мені таки сповістили те, що ти вчинила зі своєю свекрухою після смерті твого чоловіка, і як ти залишила твого батька, твою матір і землю, де ти народилася, і пішла до народу, якого ти не знала вчора і третього дня.
12Нехай Господь винагородить тебе за твоє діло, і нехай твоя винагорода буде повна перед Господом, Богом Ізраїля, до Якого ти прийшла, щоб мати надію під Його крилами.
13Вона ж сказала: Нехай знайду я милість у твоїх очах, володарю, бо ти мене потішив, адже ти заговорив до серця твоєї рабині, і ось я буду, як одна з твоїх рабинь.
14А Вооз їй сказав: Вже час їсти, іди сюди і їстимеш хліб, і замочиш твій кусок у квасі. Тож Рут сіла біля женців, а Вооз наклав їй смаженого зерна. Вона поїла, наситилася і відійшла.
15І піднялася збирати, а Вооз дав вказівку своїм слугам, наказуючи: Нехай збирає і між снопами, і не засоромите її!
16Ви обов’язково носіть до неї і навіть підкидайте їй із зібраного, — залиште і нехай підбирає, і не забороните їй!
17Тож вона збирала в полі аж до вечора, і вимолотила те, що зібрала, і вийшло біля ефи ячменю.
18Вона взяла і пішла до міста, і її свекруха побачила те, що вона зібрала. А Рут, витягнувши те, що залишилося з їжі після того, як вона наситилася, дала їй.
19Її ж свекруха запитала в неї: Де ти сьогодні збирала, і де ти працювала? Нехай буде благословенний той, хто зглянувся на тебе. І Рут сповістила своїй свекрусі, де працювала, і сказала: Вооз ім’я чоловіка, в якого я сьогодні працювала.
20Тоді Ноемінь сказала своїй невістці: Благословенний він є Господом, бо не відняв свого милосердя від живих і від мертвих. Він нам чоловік-родич, — продовжила говорити до неї Ноемінь, — з наших найближчих родичів.
21А Рут відповіла своїй свекрусі: Він навіть мені сказав: Приєднайся до моїх слуг, аж доки всі не закінчать жнива, які в мене залишаються.
22І промовила Ноемінь до своєї невістки Рути: Добре, дочко, що ти пішла з його молодицями, тож не зустрінуть тебе на іншому полі.
23І Рут приєдналася до молодиць Вооза, щоби збирати, аж доки той не закінчив жнива ячменю і пшениці. Вона проживала зі своєю свекрухою.