1І народ почав нарікати перед Господом на злі обставини. І Господь, запалавши гнівом на Мойсея, і розгорівся між ними Господній вогонь і поглинув якусь частину табору.
2Тож народ заволав до Мойсея. А Мойсей помолився до Господа, і вогонь ущух.
3І названо те місце Загорання, бо між ними розгорівся Господній вогонь.
4Натовп різношерстих людей, які були між ними, сповнилися сильною пожадливістю і, сівши, вони заплакали, а разом з ними — і ізраїльські сини, та й сказали: Хто нас нагодує м’ясом?
5Ми згадуємо рибу, яку їли даром в Єгипті, огірки, дині, порей, цибулю і часник.
6Тепер же наша душа зів’яла; нічого немає перед нашими очима — лише одна манна.
7А манна — мов насіння коріандру, а на вигляд, як гірський кришталь.
8А народ ходив і збирав; і мололи її на жорнах чи товкли в ступі, і варили її в горщику, і робили з неї коржики, і був смак її — наче смак коржів, приготованих на олії.
9Тож коли на табір вночі спадала роса, тоді випадала з нею і манна.
10І Мойсей почув, як вони плакали у своїх групах — кожний біля своїх дверей. Господь запалав гнівом, і в очах Мойсея це було злом.
11І Мойсей промовив до Господа: Навіщо Ти вчинив таке зло Своєму слузі, і чому я не знайшов милості у Твоїх очах, що Ти поклав нападки цього народу на мене?
12Хіба я зачав у лоні весь цей народ, чи я їх породив, що Ти мені кажеш: Візьми їх на своє лоно, як годувальниця бере грудну дитину, щоб привести в край, котрий Я пообіцяв у клятві їхнім батькам?
13Звідки в мене м’ясо, щоб дати всьому цьому народові? Адже вони плачуть переді мною, кажучи: Дай нам м’яса, щоб ми наїлися!
14Я сам не в змозі носити цей народ, бо дуже тяжкою для мене є ця справа.
15Якщо ж Ти таким чином поступаєш зі мною, то вбий мене, якщо я знайшов милість у Твоїх очах, щоб мені не бачити мого страждання.
16І тоді Господь сказав Мойсеєві: Збери Мені сімдесят чоловіків з ізраїльських старійшин, яких сам знаєш, що вони — старійшини народу та їхні книжники, і приведи їх до намету свідчення — хай стануть там з тобою.
17Я зійду і розмовлятиму там з тобою, і візьму від Духа, який на тобі, і покладу на них, і допомагатимуть тобі з нападками народу, і ти не нестимеш їх сам.
18А народові скажеш: Очистіться до завтрашнього дня, і будете їсти м’ясо, бо ви плакали перед Господом, кажучи: Хто нас нагодує м’ясом? Адже в Єгипті нам було добре! Тож Господь дасть вам їсти м’ясо, і їстимете м’ясо.
19Не один день будете їсти, і не два, ні п’ять днів, ні десять днів, ні двадцять днів.
20Упродовж місяця будете їсти, поки не вийде з ваших ніздрів і не стане остогидлим для вас, бо ви не послухалися Господа, Який є між вами, а плакали перед Ним, кажучи: Навіщо нам було виходити з Єгипту?
21А Мойсей відказав: Того народу, між яким є і я, — шістсот тисяч піших! А Ти сказав: Дам їм м’яса, і їстимуть упродовж місяця!
22Хіба що вони поріжуть овець і волів, щоб їм вистачило? Чи вся морська риба буде зібрана для них, щоби було їм достатньо?
23Та Господь сказав Мойсеєві: Хіба Господня рука не спроможна на це? Зараз же побачиш, чи захопить зненацька тебе Моє слово, чи ні!
24Мойсей вийшов і переказав народові Господні слова, і зібрав сімдесятьох чоловіків зі старійшин народу, і поставив їх довкола намету.
25А Господь зійшов у хмарі, і заговорив до нього. І взяв від Духа, що на ньому, і поклав на сімдесятьох чоловіків-старійшин. Як тільки спочив на них Дух, то вони деякий час пророкували, та згодом перестали.
26Та в таборі залишилося двоє чоловіків; ім’я одного — Елдад, ім’я другого — Модад; і на них спочив Дух, а вони були з тих, які були записані, та не пішли до намету, тож вони пророкували в таборі.
27І прибіг юнак, і сповістив Мойсеєві, сказавши: Елдад і Модад пророкують у таборі!
28У відповідь Ісус, син Навина, — вибраний, який допомагав Мойсеєві, — сказав: Володарю Мойсею, заборони їм!
29Та Мойсей йому відповів: Хіба не ревнуєш ти через мене? Хай же стане весь Господній народ пророками, коли Господь дасть йому Свого Духа!
30І Мойсей пішов до табору з ізраїльськими старійшинами.
31А від Господа вийшов вітер і навів перепелів з моря, і кинув на табір та довкола табору — на день ходи звідси і на день ходи звідти — на якихось два лікті від землі.
32І встав увесь народ і весь день, усю ніч і весь наступний день збирав перепелів; хто мало назбирав — якихось десять мірок. І всі в’ялили їх собі на сушилках довкола табору.
33Ще м’ясо було на їхніх зубах, не бувши пожованим, як Господь запалав гнівом на народ, і уразив Господь народ великою пошестю.
34І названо те місце Гробницями жадоби, бо там поховали ненаситних людей.
35Від Гробниць жадоби народ вирушив до Асироту, і перебував народ у Асироті.