1Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду проти Ісуса, щоб убити Його;
2і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату.
3Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, розкаявся і повернув тридцять срібних монет первосвященикам і старшим,
4кажучи: Я згрішив, видавши невинну кров. Вони ж сказали: А що нам до того? Сам дивися.
5Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився.
6А первосвященики, узявши срібняки, сказали: Не годиться класти їх до скарбниці, бо це ціна крові.
7Порадившись, вони купили на них гончарське поле, щоб хоронити там чужинців.
8Тому те поле досі зветься Полем крові.
9Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: І взяли вони тридцять срібняків — вартість Оціненого, — Того, Кого оцінили сини Ізраїля,
10і дали їх за гончарське поле, як наказав мені Господь.
11Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: Чи ти юдейський Цар? Ісус відповів: Ти кажеш!
12Коли первосвященики і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав.
13Тоді Пилат каже Йому: Хіба не чуєш, скільки проти Тебе свідчать?
14Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель дуже дивувався.
15На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали.
16Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою.
17Коли вони зібралися, Пилат сказав їм: Кого хочете, щоб я відпустив вам, Ісуса Варавву чи Ісуса, Котрий зветься Христос?
18Адже знав, що через заздрощі видали Його.
19Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина сказати: Не май нічого до Того Праведника, бо я багато натерпілася нині вві сні через Нього!
20А первосвященики й старші підмовили людей, аби просити за Варавву, а Ісуса щоб убити.
21Правитель озвався і сказав їм: Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22Пилат їм відповів: А що я маю зробити з Ісусом, Який зветься Христос? Усі закричали: Нехай буде розп’ятий!
23Він же сказав: А який злочин Він скоїв? Та вони ще дужче кричали: Нехай буде розп’ятий!
24Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові Цього Праведника! Дивіться самі!
25У відповідь весь народ закричав: Кров Його на нас і на наших дітях!
26Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса після бичування видав на розп’яття.
27Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Нього весь підрозділ.
28І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю
29та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, упавши на коліна перед Ним, глузували з Нього, кажучи: Радій, Царю юдейський!
30І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові.
31А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’яття.
32Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого примусили нести Його хрест.
33Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі означає Череповище,
34дали Йому випити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не схотів пити.
35А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поділили Його одяг
36і, посідавши, стерегли Його там.
37Над Його головою прибили напис Його провини: Це Ісус — Цар юдейський.
38Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного — праворуч, другого — ліворуч.
39А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами
40і кажучи: Ти, Котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!
41Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузуючи, говорили:
42Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього.
43Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я — Божий Син!
44Так само і розбійники, розп’яті з Ним, насміхалися з Нього.
45Від шостої години по всій землі тривала темрява — аж до дев’ятої години.
46А о дев’ятій годині Ісус скрикнув гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема савахтані? Тобто: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?
47Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю.
48І зараз же один із них, підбігши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити.
49Інші ж казали: Облиш, подивимося, чи прийде Ілля Його спасати.
50Ісус же, знову голосно скрикнувши, віддав духа.
51І ось завіса храму роздерлася надвоє — згори додолу; земля затряслася, скелі порозпадалися,
52гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих устали
53і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до святого міста і явилися багатьом.
54А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: Справді, Він був Божий Син!
55Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галилеї, прислуговуючи Йому.
56Поміж ними була Марія Магдалина, Марія — мати Якова та Йосифа, мати Зеведеєвих синів.
57Коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї на ім’я Йосиф, який і сам був учнем Ісуса;
58він прийшов до Пилата й попросив тіло Ісуса. Після чого Пилат наказав дати.
59Взявши тіло, Йосиф обгорнув Його чистим полотном
60і поклав Його до своєї нової гробниці, яку висік у скелі, та, прикотивши до отвору гробниці великий камінь, відійшов.
61Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, які сиділи напроти гробу.
62Наступного дня, що після п’ятниці, зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата
63і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну!
64Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоби часом Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його та не сказали народові: Він воскрес із мертвих! — бо буде цей останній обман гірший від першого.
65Пилат сказав їм: Маєте варту, ідіть і забезпечте, як знаєте.
66Вони пішли й забезпечили гробницю: опечатали камінь і поставили варту.