1Тоді підходять до Ісуса фарисеї і книжники з Єрусалима й питають:
2Чому Твої учні порушують передання старших: не миють своїх рук, коли їдять хліб?
3А Він у відповідь сказав їм: Чому ж і ви порушуєте Божу заповідь через ваші передання?
4Адже Бог сказав: Шануй батька і матір. І ще: Хто зневажає батька або матір, хай смертю помре.
5А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким я міг би допомогти вам, є мій дар для Бога,
6то може й не шанувати свого батька [чи матері]? Так і ви — задля ваших передань скасовуєте Слово Боже.
7Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
8Цей народ [наближається до Мене своїми устами], губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;
9та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей.
10Покликавши людей, Він звернувся до них: Слухайте й розумійте:
11не те, що входить в уста, опоганює людину, а те, що виходить з уст, опоганює людину.
12Тоді учні, підійшовши, кажуть Йому: Чи знаєш, що фарисеї, почувши ці слова, спокусилися?
13А Він у відповідь сказав: Кожна рослина, яку не посадив мій Небесний Отець, буде викоренена.
14Залиште їх: це сліпі проводирі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть у яму.
15У відповідь Петро попросив Його: Поясни нам цю притчу.
16[Ісус] же відповів: Невже й досі ви не розумієте?
17Не можете збагнути, що все, що входить в уста, іде в шлунок і виходить геть?
18А те, що виходить з уст, виходить із серця — воно опоганює людину.
19Адже із серця виходять лукаві думки, вбивства, перелюб, розпуста, злодійство, неправдиві свідчення, богозневага.
20Це те, що опоганює людину; їсти ж немитими руками не опоганює людини.
21І вийшовши звідти, Ісус відійшов до околиць Тира й Сидона.
22Жінка-ханаанка з тих околиць вийшла й кричала, гукаючи: Господи, Сину Давидів, помилуй мене, бо мою доньку тяжко мучить біс!
23Але Він не відповів їй ані слова. Підійшли Його учні та почали просити Його, кажучи: Відпусти її, бо вона кричить нам услід.
24У відповідь Він сказав: Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля.
25Вона ж підійшла, поклонилася Йому й каже: Господи, допоможи мені!
26А Він у відповідь промовив: Не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам.
27Вона сказала: Так, Господи, але й щенята їдять крихти, які падають зі столу їхніх панів.
28Тоді Ісус сказав їй у відповідь: О жінко, велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш! І видужала її дочка тієї ж миті.
29Відійшовши звідти, Ісус наблизився до Галилейського моря і, піднявшись на гору, сів там.
30І прийшло до Нього багато людей, маючи із собою кривих, сліпих, калік, німих і багатьох інших; їх поклали до Його ніг, а Він зцілив їх.
31Тож люди дивувалися, коли бачили, що німі говорять, каліки здорові, кульгаві ходять, і сліпі бачать, — прославляли Бога Ізраїлевого.
32А Ісус, покликавши Своїх учнів, сказав: Жаль Мені цих людей, бо вже три дні перебувають зі Мною і не мають що їсти. Не хочу відпустити їх голодними, щоби часом не ослабли в дорозі.
33Та учні кажуть Йому: Звідки нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати таку юрбу?
34А Ісус запитує: Скільки хлібів маєте? Вони відказали: Сім і декілька рибин.
35Звелівши людям сісти на землі,
36Він узяв сім хлібів і рибу та, віддавши подяку, переломив і давав учням, а учні — людям.
37Усі поїли й наситилися. І зібрали кусків, що залишилися, сім повних кошиків.
38А тих, які їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок і дітей.
39Відпустивши народ, Ісус сів у човен і прибув до околиць Магдалинських.