1Говорив же Він і до учнів: Був один багатий чоловік, котрий мав управителя, якого звинуватили, нібито він розтрачує його майно.
2Покликавши його, сказав йому: Що це я чую про тебе? Дай звіт за своє управління, бо більше не зможеш керувати!
3Став міркувати собі управитель: Що маю робити, — мій пан позбавляє мене управління? Копати не маю сили, жебракувати соромлюся.
4Знаю, що зроблю: коли буду усунений від управління, то хай приймуть мене до своїх домів!
5І, покликавши кожного з боржників свого пана, запитав першого: Скільки винен ти моєму панові?
6Той відповів: Сто мірок олії. І сказав він йому: Візьми свою розписку, швидко сідай і напиши: п’ятдесят!
7Потім запитав другого: А ти скільки винен? Той відказав: Сто мірок пшениці. Каже йому: Візьми свою розписку й напиши: вісімдесят.
8І похвалив пан нечесного управителя, бо той мудро вчинив. Адже сини цього світу мудріші від синів світла у своєму роді.
9І Я вам кажу: Набувайте собі друзів з мамони неправди, щоб коли вона зникне, прийняли вас до вічних осель.
10Вірний у найменшому — і у великому вірний; несправедливий у найменшому — і у великому несправедливий.
11Тож коли в неправедному багатстві ви не були вірні, то хто вам довірить справжнє?
12І коли в чужому ви не були вірні, то хто вам дасть ваше?
13Жодний раб не може двом панам служити: або одного буде ненавидіти, а другого любитиме; або одного буде триматися, а другим нехтуватиме. Не можете служити Богові й мамоні!
14Чули все це фарисеї, які були грошолюбами, і насміхалися з Нього.
15А Він сказав їм: Ви вдаєте із себе праведних перед людьми; Бог же знає ваші серця, бо те, що серед людей високе, — огидне перед Богом.
16Закон і пророки були до Івана. Відтоді благовіститься Боже Царство, і кожний його здобуває силою.
17Швидше небо й земля проминуть, ніж пропаде хоч одна риска із Закону.
18Кожний, хто залишає свою дружину й бере іншу, чинить перелюб; і хто одружується на розлученій із чоловіком, — також чинить перелюб.
19Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня.
20А другий — бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми в струпах
21і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани.
22Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали.
23І, терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні,
24й закричав, гукаючи: Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї!
25Та Авраам промовив: Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся.
26І, крім усього цього, між нами й вами лежить велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили!
27Той же відказав: Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька,
28бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!
29Та Авраам відповів: Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають!
30А той продовжував: Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються!
31Він же сказав йому: Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне.