1Після цього Йов відкрив свої уста
2і прокляв свій день, кажучи:
3Нехай пропаде день, в який я народився, і ніч, в яку сказали: Ось хлоп’я!
4Нехай буде той день темрявою, і нехай Господь згори його не шукає, і хай не зійде світло на нього.
5Нехай же його охопить темрява і тінь смерті, нехай на нього надійде морок.
6Нехай буде проклятим день і та ніч, нехай понесе його темрява. Хай не буде днем року, і хай не буде зарахований до днів місяця.
7Але нехай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість чи радість.
8Але нехай прокляне її той, хто проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом.
9Хай потемніють зорі тієї ночі, нехай залишиться темною і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранкової зорі, як сходить,
10тому що не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло би біль від моїх очей.
11Чому ж я не помер у лоні, а вийшов з лона, і чому я відразу не помер?
12Чому ж мене зустріли коліна? Чому ж я ссав груди?
13Тепер же, лігши, мовчав би я, і, заснувши, спочив би я
14із царями, радниками землі, які хвалилися мечами,
15чи з володарями, у кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом,
16чи наче покидьок, який виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла.
17Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом.
18Спільно старі не почули голосу збирача податків.
19Там є малий, великий і раб, який боявся свого володаря.
20Чому ж дано світло тим, хто в гіркоті, і життя — тим, хто в душевних болях,
21які бажають смерті й не осягають, копають, наче за скарбами,
22і дуже радими стали б, якщо би здобули?
23Смерть для чоловіка — спочинок, бо замкнув Бог довкруги нього.
24Бо стогін приходить перед моєю їжею, і я ллю сльози, огорнений страхом.
25Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і той, кого я боявся, зустрів мене.
26Я не був у мирі й не замовк, і я не спочив, а на мене прийшов гнів.