1Підхопивши, Йов промовив:
2Так, я знаю, що недосяжним є моє звинувачення, і Його рука тяжкою стала на моєму стогнанні.
3Тож хто взнає, що я знайду Його і прийду до кінця справи?
4Скажу свій суд, а мої уста наповню обвинуваченням.
5Якби я знав слова, які Він мені скаже, коли б я збагнув, що Він мені сповістить!
6Навіть якщо з великою силою прийде на мене, то й тоді з погрозами не нападе на мене.
7Адже в Нього правда і звинувачення, нехай же доведе мій суд до кінця!
8Бо піду до попереднього, і мене більше немає. Але про те, що в кінці, що знаю?
9Як зліва Він щось зробить, і не взнаю. Обійме правицею, і не побачу.
10Адже Він вже знає мою дорогу, Він же мене випробував, наче золото.
11Тож я піду у Його заповідях, бо я зберіг Його дороги, і не зверну.
12І не переступлю Його заповідей, і в моєму нутрі я заховав Його слова.
13Якщо ж і Він так судив, то хто чинитиме опір Йому? Адже те, що Він забажав, Він і вчинив!
15Через це я до Нього поспішив, а бувши настановленим, я подумав про Нього. За це потурбуюся в Його присутності. Пізнаю і боятимуся Його.
16Господь же зм’якшив моє серце, і Вседержитель завдав мені турбот.
17Адже я не знав, що на мене найде темрява, та темрява мене покрила перед моїм обличчям.