1Слово проти Моавітської землі. Вночі загине Моавітська земля, бо вночі буде знищений мур Моавітської землі.
2Сумуйте над самими собою, бо і Левидон загине. Там, де ваш вівтар, туди підете плакати, до Навава моавітського. Кричіть: На кожній голові — лисина, усі руки — повідрубувані!
3На її вулицях підв’яжіться мішковиною і плачте, на її покрівлях і на її вулицях усі кричіть з риданням!
4Бо закричав Есевон і Елеала, аж до Ясси чути їхній голос. Через це стегна Моавітської землі кричать, душа її пізнає.
5Серце Моавітської землі кричить у собі аж до Сиґора, бо є трилітньою теличкою. А на підйомі Луіта піднімуться до тебе, плачучи, кричить дорогою Ароніїм — знищення і потрясіння!
6Вода Немріма стане пустелею, і її трава пропаде. Не буде трави і зелені.
7Невже так має спастися? Адже наведу на долину аравійців, і візьму її.
8Бо торкнувся крик гори моавітської до землі Аґаллім, і її крик — аж до джерела Елім.
9А вода Реммона наповниться кров’ю, бо наведу на Реммон аравійців і заберу нащадків Моава, Аріїла і останок Адами.