1Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі.
2Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота.
3Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем?
4Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки.
5І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця.
6Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається.
7Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову.
8Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.
9Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем.
10Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами.
11Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.
12Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі.
13І я віддав моє серце, аби шукати і дослідити мудрістю все, що відбувається під небом. Адже Бог дав людським синам погані обставини, щоб перебувати в них.
14Я побачив усі творіння, зроблені під сонцем, і ось усе марнота і бажання духа.
15Викривлене не зможе прикраситися, і те, чого бракує, не зможе бути порахованим.
16Я сказав у своєму серці, мовлячи: Ось я звеличився і поставив мудрість над усіма, що були переді мною в Єрусалимі, і моє серце багато побачило мудрості та знання.
17Я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і знання, я пізнав притчі та загадки, бо і це — бажання духа.
18Адже в безлічі мудрості — безліч пізнання, і хто побільшує пізнання, побільшує страждання.