1Прибув він до Дервії і Лістри. І ось був тут один учень на ім’я Тимофій, син жінки-юдейки, яка повірила, і батька грека.
2Про нього добре свідчили ті брати, які були в Лістрі та Іконії.
3Павло забажав, щоб він ішов з ним, тож узяв і обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був грек.
4Коли вони переходили через міста, то передавали братам зберігати постанови, які схвалили в Єрусалимі апостоли і старші.
5Церкви ж зміцнювалися у вірі та щодня кількісно зростали.
6Вони пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії,
7а дійшовши до Мисії, вони намагалися піти до Витинії, та Дух Ісуса їм не дозволив.
8Перейшовши через Мисію, вони прибули до Троади.
9І вночі з’явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!
10Коли побачив він те видіння, ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм.
11Відпливши з Троади, ми прибули до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя;
12звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів.
13А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися.
14І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло.
15Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас.
16І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям.
17Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!
18Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час.
19Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади;
20провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто
21і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!
22І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями.
23Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти.
24Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки.
25Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх.
26Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани.
27А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.
28Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!
29Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили,
30і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?
31А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!
32І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі.
33І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина.
34Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога.
35Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!
36І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.
37Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!
38Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися,
39тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста.
40Вийшовши із в’язниці, вони прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх], та й пішли.