1В Антіохійській Церкві були [деякі] пророки та учителі: Варнава, Симон, прозваний Нігером, Луцій киринеєць, Манаїл, вихований разом з тетрархом Іродом, і Савло.
2Як служили вони Господу й постили, Святий Дух сказав: Відділіть Мені Варнаву та Савла на діло, на яке Я покликав їх.
3Попостивши, вони поклали на них руки й помолилися, а тоді відпустили.
4Вони були послані Святим Духом і пішли до Селевкії, а звідти відпливли до Кіпру.
5Бувши в Саламіні, звіщали Боже Слово в юдейських синагогах. І мали Івана до послуг.
6Пройшовши весь острів аж до Пафи, знайшли якогось чоловіка-ворожбита, лжепророка, юдея на ім’я Вар-Ісус,
7який був при проконсулі Сергії Павлі, розумному чоловікові. Той, покликавши Варнаву й Савла, намагався почути Боже Слово.
8Та проти них виступив Еліма — ворожбит, — так перекладається його ім’я, — намагаючись відвернути проконсула від віри.
9Але Савло, він же Павло, сповнившись Духом Святим і поглянувши на нього,
10сказав: О, сповнений усякого підступу й усякої злоби сину диявола, ти ворог усякої правди! Чи не перестанеш ти перекручувати рівні Господні дороги?
11І нині рука Господня на тобі: ти будеш сліпий, не бачитимеш деякий час сонця! І зненацька морок і темрява огорнули його, і, ходячи навпомацки, він шукав провідника.
12Тоді проконсул, побачивши, що сталося, повірив, дивуючись ученню Господа.
13Відпливши з Пафи, ті, хто був з Павлом, прийшли до Пергії Памфилійської. Іван же, відлучившись від них, повернувся в Єрусалим.
14Вийшовши з Пергії, вони прибули до Антіохії Пісидійської і, ввійшовши до синагоги в суботній день, сіли.
15Після читання Закону й Пророків послали начальники синагоги до них, кажучи: Брати, якщо є у вас слово потіхи для людей, говоріть!
16Підвівшись і давши знак рукою, Павло сказав: Мужі ізраїльські й ви, хто боїться Бога, слухайте!
17Бог цього народу, Ізраїля, вибрав наших батьків і підняв народ, який перебував у Єгипетській землі, могутньою рукою вивів їх із неї.
18І сорок років годував їх у пустелі.
19Підкоривши сім народів у Ханаанській землі, дав їм у спадщину їхню землю —
20майже через чотириста п’ятдесят років. А після цього дав суддів — до пророка Самуїла.
21Потім просили царя — і Бог дав їм Саула, сина Киса, мужа з племені Веніамина, — на сорок років.
22Відкинувши його, Він поставив їм царем Давида, якому засвідчив і сказав: Знайшов Я Давида, сина Єссея, людину Мого серця, — він виконає всі Мої наміри!
23З його потомства Бог за обітницею дав Ізраїлеві Спасителя Ісуса.
24Іван перед Його приходом проповідував хрещення на покаяння всьому ізраїльському народові.
25А коли Іван завершував свій шлях, то сказав: За кого ви мене вважаєте? Це не я! Але йде за мною Той, Якому я не гідний розв’язати ремінця від взуття!
26Мужі-брати, сини Авраамового роду, і ті між вами, хто боїться Бога, вам послано слово спасіння.
27Бо ті, хто живе в Єрусалимі, і їхні правителі не зрозуміли цього і, засудивши Його, виконали слова пророків, які читаються щосуботи.
28Не знайшовши жодної вини, вартої смертної кари, попросили Пилата стратити Його.
29Коли ж виконали все написане про Нього, то зняли з дерева й поклали до гробниці.
30Та Бог воскресив Його з мертвих!
31Він багато днів з’являвся тим, які пішли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які нині і є Його свідками перед людьми.
32І ми благовістимо вам ту обітницю, яка була дана батькам;
33Бог виконав її для нас, їхніх дітей, воскресивши Ісуса, як і написано в другому псалмі: Ти — Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
34А що Він воскресив Його з мертвих, що вже більше не повернеться в тління, так сказав: Я дам вам справжні святощі Давида!
35Тому і в іншому місці говорить: Ти не даси Своєму Святому побачити тління.
36А Давид, послуживши своєму родові, з Божої волі заснув і прилучився до своїх батьків, — і побачив тління.
37Але Той, Кого Бог воскресив, — не побачив тління.
38Тому нехай буде відомо вам, мужі-брати, що через Нього звіщається вам прощення гріхів і всього, від чого ви не могли оправдатися Законом Мойсея, —
39у цьому кожний, хто вірить, оправдується.
40Стережіться, щоб не прийшло [на вас] сказане в пророків:
41Дивіться, глумителі, дивуйтеся і зникніть, бо справу роблю за днів ваших, — справу, в яку ви не повірите, якщо хтось і розкаже вам!
42Коли виходили вони [з юдейської синагоги, язичники] просили, щоб наступної суботи говорити їм ці ж слова.
43Як розійшлися із синагоги, багато з юдеїв і богобоязні прозеліти пішли за Павлом і Варнавою. Ті, говорячи до них, переконували їх перебувати в Божій благодаті.
44А наступної суботи майже все місто зібралося, щоби послухати Господнє Слово.
45Коли юдеї побачили натовп, то сповнилися заздрістю і заперечували те, що говорив Павло, [сперечалися і] хулили.
46Та, набравшись відваги, Павло і Варнава сказали: Треба було в першу чергу вам проповідувати Боже Слово, оскільки ж ви відкинули Його і самі себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємося до язичників.
47Бо так заповів нам Господь: Поставив Я Тебе як світло язичникам, щоб Ти був для спасіння аж до краю землі!
48Чуючи це, язичники раділи і прославляли Господнє Слово; і повірили ті, хто був призначений для вічного життя.
49І Слово Господнє ширилося по всій країні.
50А юдеї підбурили побожних і шляхетних жінок та визначних громадян, і почали переслідувати Павла й Варнаву, і вигнали їх зі своєї території.
51Вони ж, обтрусивши на них пил з ніг, прийшли до Іконії.
52А учні сповнювалися радістю і Духом Святим.