1Йоав, син Саруї, зрозумів, що серце царя прихильне до Авесалома.
2Тож Йоав послав до Текоя, наказав узяти звідти мудру жінку і сказав їй: Плач і одягнися в одяг смутку, і будеш, як жінка, яка багато днів плакала над своїм мерцем,
3підеш до царя і скажеш йому згідно із цим словом. І Йоав поклав слова в її уста.
4І жінка-текойка ввійшла до царя, припала ниць до землі, поклонилася йому і сказала: Спаси, царю, спаси!
5І сказав їй цар: Що тобі є? Вона ж відповіла: Я дійсно є жінкою вдовою, а мій муж помер.
6У твоєї рабині є два сини, і обидва билися на полі, і не було між ними того, хто їх розлучив би, і один вдарив свого брата, і його вбив.
7І ось весь рід повстав проти твоєї рабині, і вони сказали: Дай того, хто вбив свого брата, і вб’ємо його за душу його брата, якого він убив! Заберемо і вашого спадкоємця! І загасять моє вугілля, яке залишилося, так що не залишиться останку та імені моєму чоловікові на поверхні землі!
8А цар сказав: Будь здоровою і йди до твого дому, і я дам наказ про тебе!
9Та жінка-текойка промовила до царя: На мені беззаконня, мій володарю-царю, і на домі мого батька, цар же та його престол невинні!
10І сказав цар: Хто є той, котрий говорив тобі? Приведеш його до мене, і більше не доторкнуться до нього!
11Вона ж сказала: Нехай же пригадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножився кровний месник, аби вигубити, і хай не погублять мого сина! А він сказав: Нехай живе Господь, ані волосок твого сина не впаде на землю!
12А жінка сказала: Нехай твоя рабиня скаже слово до царя, мого володаря. Говори! — сказав він.
13Тож жінка сказала: Навіщо ти задумав це проти Божого народу? Чи це слово з уст царя як провина, щоб цар не повернув свого вигнанця.
14Адже ми безсумнівно помремо, і будемо, як вода, що проливається на землю, якої не зберуть, і Бог візьме душу, і того, хто задумує відкинути від себе відкиненого.
15І тепер, я для того і прийшла говорити це слово до царя, мого володаря, бо мене побачить народ, і твоя рабиня скаже: Нехай скаже цареві, може якось виконає цар слово своєї рабині.
16Бо цар слухає, щоби спасти свою рабиню з руки чоловіка, який шукає забрати мене і мого сина з Божого спадку.
17Нехай буде слово володаря, мого царя, як жертва, — сказала жінка, — бо володар, мій цар, наче Божий ангел, щоб слухати добро і зло, і твій Господь Бог буде з тобою.
18І відповів цар, звертаючись до жінки: Не приховай від мене справи, про яку я тебе запитаю. А жінка сказала: Нехай говорить мій володар-цар.
19І цар запитав: Чи не рука Йоава в усьому цьому з тобою? І жінка відповіла цареві: Як живе твоя душа, мій володарю-царю, немає відхилення ні направо, ні наліво в усьому, що сказав мій володар-цар, бо твій раб Йоав, він наказав мені, і він поклав усі ці слова в уста твоєї рабині.
20Твій раб Йоав учинив цю справу, щоб перейшло на цей вид мови. А мій володар мудрий, як мудрість Божого ангела, щоб знати все, що в землі!
21І цар сказав Йоавові: Ось я тобі вчинив за цим твоїм словом! Піди, поверни юнака Авесалома!
22І Йоав упав долілиць на землю, поклонився і поблагословив царя, і Йоав сказав: Сьогодні твій раб пізнав, що знайшов милість у твоїх очах, мій володарю-царю, бо мій володар-цар виконав слово свого раба.
23І встав Йоав, пішов до Ґедсура і привів Авесалома в Єрусалим.
24А цар сказав: Нехай повернеться до свого дому, та хай не побачить мого обличчя! Тож Авесалом повернувся до свого дому і не побачив обличчя царя.
25У всьому Ізраїлі не було настільки вродливого чоловіка, як Авесалом, — від стопи його ноги і аж до його голови не було в ньому фізичної вади.
26І коли він стриг свою голову, а було, що він стригся на початку року, бо тяжіло на ньому волосся, і коли він її стриг, то волосся його голови важило двісті сиклів за царським сиклем.
27В Авесалома народилося три сини і одна дочка, її ім’я — Тимар. Вона була дуже гарною жінкою і стала жінкою Ровоама, сина Соломона, і народила йому Авію.
28Авесалом перебував у Єрусалимі впродовж двох років і не побачив обличчя царя.
29І послав Авесалом до Йоава, щоб відіслав його до царя, але той не захотів прийти до нього. І послав до нього вдруге, та він знов не захотів прийти.
30Тож Авесалом сказав своїм слугам: Погляньте, частина поля Йоава прилягає до мого, і там його ячмінь. Підіть і запаліть його вогнем! І слуги Авесалома спалили його. І прийшли слуги Йоава до нього, роздерши свій одяг, і сказали: Раби Авесалома спалили ділянку вогнем.
31І встав Йоав, і пішов до Авесалома, до дому, і сказав йому: Навіщо твої слуги спалили мою ділянку вогнем?
32І сказав Авесалом Йоавові: Ось я посилав до тебе, закликаючи: Прийди сюди і пошлю тебе до царя, щоб сказати: Навіщо я прийшов з Ґедсура? Краще б мені було бути ще там. І тепер ось я досі не побачив обличчя царя! Якщо є в мені несправедливість, то вбий мене!
33Йоав увійшов до царя і сповістив йому, і він покликав Авесалома, і той увійшов до царя і поклонився йому, і впав долілиць на землю перед обличчям царя, і цар поцілував Авесалома.