1Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистьмо себе від усякої нечистоти тіла та духа, звершуючи святі справи в Божому страху.
2Зробіть місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікому не нашкодили, нікого не використали.
3Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях, так щоб нам разом померти або ж разом жити.
4Маю велику впевненість щодо вас, дуже пишаюся вами; при всій нашій журбі я сповнився втіхою і переповнився радістю.
5Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, ми в усьому бідували: зовні — боротьба, усередині — страх.
6Але Бог — Той, Хто втішає покірних, — потішив нас приходом Тита,
7і не лише його приходом, а й утіхою, коли, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу ревність за мене, радів за вас; тому я ще більше зрадів.
8Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся, оскільки бачу, що послання, хоч і тимчасово, засмутило вас;
9тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви по-Божому засмутилися, щоб ні в чому не зазнати втрати через нас.
10Адже смуток, що по-Божому, приносить покаяння на спасіння, — ним не слід журитися, а смуток світу спричиняє смерть.
11Саме це засмучення по-Божому, — дивіться, яку старанність у вас викликало, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими в справі.
12А коли я і написав вам, то не через того, хто скривдив, і не задля скривдженого, а щоб ваша турбота про нас виявилася для вас перед Богом.
13Тому ми втішилися. При нашій радості ми ще значно більше втішилися радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.
14Тож коли я перед ним чимось похвалився вами, то не був засоромлений, але оскільки все, про що ми говорили, є правдою, то й те, чим ми хвалилися перед Титом, виявилося правдою.
15А його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, як ви зі страхом і трепетом прийняли його.
16Радію, що в усьому можу покластися на вас.